Історія про Віктора і Сіміка – це історія про людяність на війні. Про вибір залишатися людиною.
Її розповіли у комунікаційному підрозділі 5-ї окремої важкої механізованої бригади, передають «Новини України – НСН».
Історія про Віктора і Сіміка та про людяність на війні
Офіцер відділення цивільно-військового співробітництва штабу 5-ї ОВМБр Віктор знайшов його випадково. Побачив пакет на одній з локацій. Звичайний пакет, який можна було просто обійти стороною.
Всередині — ледве живе цуценя. Виснажене, дуже худе і з купою хвороб. “Не виживе”, — казали всі. “Навіщо воно тобі?”
Але Віктор забрав.
Місяці виходжування. Ветеринари, ліки, безсонні ночі. Гроші, яких у військового ніколи не забагато. Але він не здавався. Тому що коли навколо стільки смерті, рятувати життя — це необхідність.
І цуценя вижило.
Сімік — так назвали цього пухнастого бійця. Зараз це енергійний, веселий, невгамовний пес, який став символом відділення ЦВС. Він завжди поруч з Віктором. Настільки, що з житлом стало складніше — не кожен готовий взяти до себе військового з собакою. Але Віктор не шкодує. Як можна шкодувати, коли Сімік піднімає настрій всім, хто знаходиться поруч? Коли всі посміхаються, дивлячись на його витівки?
“Це Сімік знайшов мене, а не я його”, — каже Віктор
Людяність на війні — це про пакет, повз який можна було пройти. Про вибір рятувати, коли легше здатися. Про те, що залишатися людиною — це щоденне рішення, – кажуть у бригаді
Тут додають, що тепер цей невгамовний пес щодня повертає посмішки тим, хто так рідко посміхається. Це теж перемога. Маленька, хвостата, але дуже важлива
Ще новини України: Уламок ледь не потрапив у серце – телефон побратима врятував бійця під час штурму
