Героїня нашої рубрики «Постать дня» сьогодні видатна українка Софія Окуневська-Морачевська – перша жінка-лікарка в Австро-Угорщині. Адже вона народилася 12 травня – 160 років тому.
Ніхто не сидів коло неї в останні хвилини життя, не тримав за руку, не обіцяв, що все ще налагодиться… Гірка іронія долі: перша жінка-лікар у цілій Австро-Угорщині Софія Атанасівна Окуневська-Морачевська померла у віці 61 рік тому, що врятувати її було нікому…
Софія Окуневська-Морачевська: дитинство
1865, 12 травня в селі Довжанка неподалік Тернополя в родині місцевого пароха Атанасія Окуневського народилася донька Софія, в майбутньому – письменниця, педагог, активістка жіночого руху і перша галичанка з дипломом лікарки, яка працювала в Австро-Угорщині.
(Село те й досі стоїть на річці Довжанка за десять кілометрів від Тернополя).
Софійкин батько, Атанас (Атаназій, Аполлінарій) Данилович Окуневський у 1860 р. закінчив Львівську генеральну греко-католицьку духовну семінарію, висвятився на пан-отця, а від 1865 р. правив парохом у тернопільському селі Довжанка. У 1867 р. о. Атанасій став парохом села Садки неподалік Заліщик.
Коли Софії було 5 років, померла мама. Дівчинку віддали на виховання в сім’ю батькової сестри Теофілії та її чоловіка, греко-католицького священика, громадського діяча, посла Віденського парламенту й Галицького сейму Івана Озаркевича. Тут вона познайомилася і подружилася з кузиною Наталкою — майбутньою письменницею Наталією Кобринською.
Наталія Кобринська
о. Іван Озаркевич
Сам Атанасій Окуневський із дозволу львівського митрополита покинув священицьке служіння й пішов навчатися на медика у Віденський університет. Отримавши диплом, він дістав посаду повітового лікаря спочатку в Сторожинці, а згодом – у містечку Кимполунг на Південній Буковині (тепер Румунія) і забрав доньку із собою.
Освіту Софія отримала в шість класів, але її ерудованості можна було позаздрити. До її послуг була багата бібліотека Озаркевичів, а розмова зі старшою на десять років Наталею та її братами розвивали світогляд. Прекрасно грала на фортепіано – її вчителем був брат Ольги Кобилянської Юліан. Він же навчав латини – у ті часи ні латину, ні грецьку в жіночих школах не вивчали. Але вони були обов’язковими для складання матури – іспиту на зрілість.
Ольга Кобилянська
Рішення стати лікарем
Софія Окуневська Морачевська
У 1884 році Софія вирішує стати лікарем. Їй вдається отримати дозвіл на складання іспитів за гімназійний курс. На цей іспит у Львівській академічній гімназії підтримати Софію прийшли численні її друзі, серед яких Іван Франко, Іван Нечуй-Левицький, Олександр Кониський та Лука Белей. Іспит пройшов успішно, але постав черговий бар’єр: жінок в Австро-Угорщині не приймали до університетів.
Після кількох безуспішних спроб змінити ситуацію Софія з Наталею Кобринською в 1887 році їдуть вчитися до вишу у Швейцарії, в Цюриху. Перша – на медицину, друга – на економіку. Тоді ж, у 1887 році побачив світ перший жіночий альманах «Перший вінок», де Софія Окуневська під псевдо Єрина опублікувала оповідання з міського життя «Пісок. Пісок!», а також розвідку «Родинна неволя в піснях і обрядах весільних».
Софія разом зі своїми подругами Наталею Кобринською та Ольгою Кобилянською активно долучилася до розвитку жіночого руху на Галичині та Буковині. І не лише на словах. Вона була фанатичною прихильницею довгих прогулянок на природі, їздила верхи, ходила на лижах, підкорювала гірські вершини і намагалася долучитися до інших видів спорту, які тоді активно пропагували чоловіки.
Заміжжя
У Цюріху Софія знайомиться із польським шляхтичем Вацлавом Морачевським, який мав репутацію українофіла. У 1890 році вони побралися. У подружжя народилася донька Єва… У 1895-му під час шевченківського свята у Кракові подружжя познайомилося зі студентом Василем Стефаником, який став другом родини і дуже прив’язався до їхнього сина Юрка.
Родина пані Софії
Вацлав Морачевський
Кар’єрні труднощі і успіхи
Отримання диплому не означало автоматичну кар’єру, тим більше – для жінки. Кілька років Морачевські намагалися організувати лікарську практику в Кракові. У 1897 році вони осіли у Львові. Але Австро-Угорщина не визнавала автоматично дипломи іноземних університетів, тому обом довелося нострифікувати їх.
При тому, що у 1896 році Софія Окуневська-Морачевська видрукувала докторську дисертацію – про зміни в крові під впливом анемії, а затим отримала вчений ступінь доктора медицини. Саме вона, донька русинського пароха з далекого села, стала першою галичанкою, котра здобула університетську медичну освіту.
Народна лічниця у Львові, де працювала Софія Окуневська Морачевська, 1903 р.
На цьому Софія Атанасівна не спинилася. Від 1903 року вона працювала в «Народній лічниці», яку створили у Львові з ініціативи митрополита Андрея Шептицького, лікувала рак шийки матки радієм за методом Марії Склодовської-Кюрі. Разом із братом Наталії Кобринської Євгеном Озаркевичем уперше в Західній Україні вони організували курси для сестер милосердя, потім – курси акушерок, а вечорами лікарка працювала над створенням словника української медичної термінології. Окрім іншого, Софія Окуневська-Морачевська була членом Наукового товариства імені Шевченка та Лікарської комісії, створеної у 1897 році, як перша професійна спілка українських лікарів.
Розрив шлюбу
Софія Окуневська Морачевська
Перша світова війна і подальший конфлікт між українцями і поляками позначилися на стосунках в родині Морачевських. Вацлав працював лікарем у гарнізоні міста Лінц, а Софія — в таборах для українських переселенців із окупованої Галичини у Гмінді та Святобожицях у Моравії. Згодом вони розійшлися.
Відірвані одне від одного, зосередившись кожен на власній кар’єрі, подружжя віддалялося. Потім чоловік залишив родину. Ініціатором неофіційного розлучення став саме Вацлав Морачевський.
Тривалий час пояснень розриву не було. Нині побутує думка, що до цього призвела тодішня політична ситуація в Галичині, з проголошенням 13 листопада 1918 р. у Львові незалежної Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР).
Нібито наприкінці життя колишній українолюб Вацлав Морачевський змінив погляди і став відданим сином Другої Речі Посполитої (II Rzeczpospolita), тоді як Софія Окуневська залишалася дочкою України, котру надихали величні, хоч і недосяжні національні ідеали. Отож, для двох непоступливих патріотів шлюб став зовсім недоцільним.
Але ще й інша версія. Згідно із нею, розлучення спричинила жінка, видатна польська художниця Марія Водзіцька. Як і Вацлав Морачевський, вона походила з аристократичної родини, а ще була на 12 років молодшою за Софію, мала вишукані манери, у 1910-1913 рр. навчалась в Паризькій Академії мистецтв, малювала красу в імпресіоністичній манері й кар’єрою та патріотизмом особливо не піклувалася. Разом із коханцем вона їздила в Альпи, де Марія створила кілька портретів Вацлава Морачевського, які сьогодні зберігаються у музеї Львівської ветеринарної академії.
Самогубство доньки
Але найбільшим ударом долі стало не розлучення. На Різдво (за юліанським календарем) 7 січня 1919 р. наклала на себе руки 20-річна донька – Єва, котра саме здобувала освіту в Цюріху і могла повторити шлях самодостатньої матері: стати першою українською архітекторкою.
Тримаючись одне одного, діти Морачевські разом мешкали у Цюріху. Поціновувач української й світової літератури, молодий поет і перекладач старший із них – Юрій саме знаходився у відрядженні, коли сестра вкоротила собі віку. Що стало останньою краплею, ніхто не скаже: можливо, сімейні чвари, або нерозділене кохання, або відчуття самотністі?
Поховавши молодшу сестру, 23-річний “Дзідзі” жахливо карався, звинувачував себе у смерті Єви. Родинний рай було остаточно зруйновано. Більше ніколи син, котрий на той момент вже працював у міському суді Львова, не назвав родителів Батьком та Матір’ю, а в листах іменував їх відсторонено. Як літературних персонажів – Доте і Мімі.
Смерть немилосердно вдарила і по двох непоступливих батьках…
Плітки та поголоски щодо причини самогубства Єви морально спустошили Софію Окуневську-Морачевську.
Вацлав Морачевський увесь залишок життя надзвичайно шкодував про свій вчинок. Він усюди носив із собою урну з прахом доньки Єви — навіть на лекції у Львівській ветеринарній академії. Чоловік помер самотній у Львові 1950 року.
Останні роки життя
Софія Окуневська-Морачевська соціальну активність тримала до останніх днів. Вона відвідувала зібрання жіночої організації «Українське товариство жінок з вищою освітою», створеної у Львові в 1924 році під очільництвом Олени Степанів-Дашкевич. З ініціативи лікарки філії того об’єднання виникали у різних місцях Галичини, рахуючи й Перемишль. І – продовжувала лікувати і навчати інших. Вдячні пацієнти називали її Свята Софія.
Померла Софія Атанасівна 24 лютого 1926 року. Несподівано – від розриву апендикса та гнійного перитоніту. Після переїзду сина вона жила сама і нікому було надати допомогу. Коли її таки доправили до клініки – було пізно.
Похована на Личаківському кладовищі. Поряд із нею пізніше поховали її сина Юрія, доньку Єву, чоловіка Вацлава, внучку Софію.
Надгробок Морачевських на Личаківському цвинтарі у Львові
До кінця днів своїх професор Вацлав Морачевський носив при собі урну з прахом дочки, навіть – на лекції до Львівської академії ветеринарної медицини, які так і читав польською, бо української мови достатньою мірою ніколи не вивчив. З тією урною, самотнього наприкінці життя, завідувача кафедри біохімії і загальної патології Львівської академії ветеринарної медицини 15 вересня 1950 р. і поховали.
Що відомо про нащадків Софії Окуневської-Морачевської
Адам Морачевський (1934), син Юрія Морачевського та Марії Кромпець мешкає тепер у Сполучених Штатах, раніше служив військовим пілотом, а тепер – на заслуженому відпочинку. У 2001 р. він приїздив до Львова, коли ховали його старшу сестру Софію. А його син – Юрій, праправнук Софії Окуневської-Морачевської, також став військовиком, служить тепер перекладачем у штабі Військово-Повітряних сил США.
У статті використано матеріали: Українського інституту національної пам’яті
