Спогадом про лікаря-Героя з Маріуполя поділилася одна із його пацієнток, якій довелося пережити пекло навесні 2022 року… Їй пощастило вижити та вирватися із заблокованого міста. Лікарю, на жаль, не пощастило…
Спогад Вікторії Ковалевської оприлюднила на своїй сторінці у Фейсбуці маріупольська журналістка Наталія Дєдова, передають «Новини України – НСН».
Завідувача терапевтичного відділення маріупольської лікарні. Андрія Гнатюка я особисто не знала. Проте під час ковіду саме у нього лікувалася дружина колеги. І ми всі за неї тоді переживали. Але Тетяна нас заспокоювала: «У мене найкращий лікар». Так я дізналася про найкращого лікаря Андрія Гнатюка, – каже Наталя Дєдова
Нижче – оприлюднений нею спогад Вікторії Ковалевської про лікаря Андрія Гнатюка.
Спогад про лікаря-Героя з Маріуполя
«З Андрієм Гнатюком я та мої діти були поряд у лікарні останній тиждень.
Він дуже чудова людина і гарний лікар. Він рятував та допомагав до останніх хвилин свого життя.
Памʼятаю, як ми удвох марно намагалися відновлювати вікна, вибиті вибуховою хвилею, намагаючись змайструвати за допомогою скотчу та картону хоч щось, щоб захистити хворих від холоду, але вони відлітали кожні три хвилини від нових прильотів. Він постійно відганяв мене, і ми, перечекавши новий вибух під підвіконням, знову намагалися встановити конструкції на місце. Але все було марно і він зранку вже знайшов людей, які змогли це налагодити.
Памʼятаю, як ми зустрічались на сходах хірургічного корпусу, пробігаючи повз один одного мовчки – я із середньою дочкою, щоб упіймати зв’язок і зв’язатися зі старшою, яка на момент війни навчалася у Харкові, і ми не знали, що з нею, а він – щоб додзвонитися дружині та дочці. Але все було марно.
Особливо памʼятаю останній день – коли закінчилася вода. Він вирішив поїхати по воду і зібрав усі пляшки, які тільки можливо було взяти у машину.
Я попросила мого колишнього чоловіка допомогти йому, але він, повернувшись, сказав, що Андрій Іванович не взяв його з собою, сказав: одна людина мінус 2 бака води. І потім він зник – його не було довгих три дні і деякі люди гадали, що він втік до дружини, але я відчувала, що щось не те, і казала їм, що це неправда, що він не міг так зробити, що він не із тих, хто на таке здатен.
Потім ми спускалися під бомбардуванням до підвалу та зносили лежачих хворих та постіль і ліжка для них. Там (у підвалі) було багато людей не тільки із терапії. А ще були дві, або три медичні сестри та старша медсестра із своїм сином, які допомагали тяжко хворим. Але я, на жаль, забула їхні імена.
Коли нас захопили «освоБЕдітелі» і сказали бігти під обстрілами до музичний школи №3, я біля цієї школи побачила свого знайомого. Він і сказав мені цю страшну новину: «Андрій Іванович та водій, який був з ним, загинули, потрапивши на міну». У мого знайомого були документи Андрія Івановича.
Коли нас вивезли у Виноградне, я там побачила нашого хірурга та дитячого ортопеда Михайла Козленка і розповіла йому це одразу.
Ось так загинув наш маріупольський доктор герой. Він був мовчазною, але дуже сміливою і, головне, дуже порядною і чутливою людиною, а також справжнім лікарем, який любив і виконував свою справу до останнього подиху.
Слава Героям! Вічна та світла памʼять та низький уклін!».
***
За словами журналістки Наталі Дєдової, яка займається пошуком і збором інформації про загиблих у Маріуполі і тих, хто вижив там, завідувач терапевтичного відділення Андрій Гнатюк поїхав на машині по воду до джерела в районі вулиці Тенісної і не повернувся. Точна дата загибелі не встановлена. Пізніше розстріляне авто знайшли за квартал від лікарні, на перехресті вулиць Менделєєва та Володимирської…
Раніше ми писали: Українські діти зустрілися з Папою Римським і подарували йому прапор свого міста Нікополь, яке вже три роки під обстрілами (фото, відео)
