В рубриці історії вбитих дітей України розповідаємо про чудового хлопця Миколу Красилю. Єдиного сина своєї мами. Якого окупанти вбили у Чугуєві, коли підліток ніс молоко для літніх людей, що ховалися від обстрілів у підвалі. Микола був сміливим. Добрим. Веселим. Дуже любив свою маму. Обіцяв, коли трохи подорослішає, купити машину і відвезти її в Святогірськ подивитися Лавру, про що, вона мріяла. Але не судилося. Росіяни вбили Миколу. І нищать Святогірськ…
Історію хлопця та його мами розповіли в рамках проєкту Меморіал, які збирають інформацію про вбитих росією українців. Матеріал про Миколу підготувала журналістка Наталія Куліді.
Історії вбитих дітей України: Микола Красиля
Хотіла хлопчика, бо розуміла, що виховуватиме його сама
Мама Миколи Наталія жила у селі Мосьпанове на Харківщині. Працювала диспетчеркою. Жінка завагітніла, втім невдовзі розлучилась із батьком немовляти та переїхала до Чугуєва.
«Я одразу знала, що у мене буде хлопчик. Я й хотіла сина, бо розуміла, що буду його виховувати сама. Стане мені опорою, підмогою», – говорить Наталія Байло
Хлопчика народила 20 березня 2006 року в Чугуєві. Назвала на честь свого дядька, який її підтримував. Батьки жінки померли – й опорою стали сестра і дядько Микола.
Маленький Коля зростав спокійним, мав гарний апетит. Поки дитина відпочивала вдень, мама встигала і скупитись, і їсти приготувати. Маленькому подобалось збирати конструктори. Мама купувала йому крани, машинки.
Він грається, а я все по господарству роблю. Ви розумієте: я не могла нарадуватись цій дитині! – пригадує мама
Зовнішньо хлопчик ріс схожий на маму. Та й характер мав такий – добрий, чуйний.
Я казала синові: Ми з тобою самі, потрібно допомагати одне одному, – говорить Наталія
«Коли був у школі – всі радісні. Коли не було – однокласники сумували»
У школі хлопчик був непосидючим, всім цікавився. Завжди збирав навколо себе компанію школярів.
Коли був у школі – всі радісні. Коли не було – однокласники сумували. Однак навчатись синові не сильно подобалось. Йому – футбол і друзів подавай. Були у журналі і трійки, і двійки. Любив фізкультуру, – каже мама Наталія
Дядько Микола, на честь якого назвали хлопця, захоплювався полюванням і риболовлею, не раз брав із собою племінника, тож Коля змалечку навчився цьому. Любив проводити час на природі – щоб ліс та озеро поряд.
Він обожнював риболовлю. Міг годинами сидіти біля води – мріяти, будувати плани. Він був не просто другом – він був братом по духу. Теплим, вірним, справжнім, – згадує друг Данило Рижко
Сина на безлюдний острів відправ, він би й там знайшов, про що поговорити з мавпою. І анекдоти міг розповісти. Його тільки слухай, слухай і слухай, – додає мама
Микола був близьким з двоюрідним братом Стасом.
Стас згадує:
Я його вважав своїм рідним братом, як і він мене. Ми ж росли разом. Коли Коля був маленьким, я його доглядав. Могли складати разом конструктори, грали у приставку
Різниця між братами була шість років.
Коли Стас переїхав із батьками в іншу оселю у Чугуєві, хлопці все одно бачились кілька разів на тиждень. «Коля був дуже добрим. І якось відчував: поряд з ним гарна людина чи погана. З поганими взагалі не водився», – згадує Стас Красиля
У вересні 2021 року вступив до коледжу, та вчитися довелося не довго…
Після дев’ятого класу у вересні 2021 року Микола вступив до Чугуєво-Бабчанського лісового фахового коледжу. Вчився на агроінженера. Рішення про це прийняв сам, сам і вступав.
Казав: «Мамо, я що сам не зможу?». Я була певна, що він з усім впорається, так і вийшло. Син аж горів тим коледжем, – говорить мама
Ми мало встигли поспілкуватись з Колею, бо якраз тільки почали навчання, на яке припала пандемія. Але що можу сказати: Коля і зовнішньо, і внутрішньо дуже приємний. Так добре ставився до всіх викладачів, – говорить кураторка групи Ірина Теремець
Викладачка історії Юлія Колпакова додає, що хлопець вчився на середньому рівні.
Є люди, які привертають до себе увагу з позитивних боків, які запалюють інших. Та категорія студентів, які складають основу групи. В міру відповідальні та в міру бешкетують. Таким був і Микола, – розповіла викладачка Юлія Колпакова
Колі хотілось бути механіком – працювати з мотоциклами, машинам. Він з хлопцями вже катався на мопеді, мріяв про власний мотоцикл.
Дуже мріяв про нього, не про спортивну модель, а – байкерську, – говорить Стас Красиля
Допомагав мамі і обіцяв відвезти у Святогірськ, подивитись Лавру
Після навчання та справ із друзями Коля обов’язково вдома допомагав мамі. З дитинства Наталія вчила сина готувати.
У нього виходили такі смачні млинці. У мене так смачно не виходило, як в нього!, – згадує мама
Між ними з Колею були довірливі стосунки. Син розповідав, з ким гуляв, як провів день. «Я мріяла поїхати у Святогірськ, подивитись Лавру. Син казав, що назбирає грошей, купить машину та відвезе мене туди…», – говорить мама
Микола не боявся обстрілів
Після початку повномасштабного вторгнення на деякий час Микола переїхав до рідних у приватний будинок. Наталія працювала в лікарні і залишалась на робочому місці. Чугуїв був під обстрілами ворога.
Ми були у постійно прострілюваній зоні, – каже Наталія
Рідні згадують, що обстріли не лякали Миколу. 15-річний хлопець заспокоював маму: «Все буде нормально, не хвилюйся». Допомагав друзям переносити речі у підвал, купував їжу літнім людям.
Ночами бахкотіло, гуркотіло. Ми вкладались спати у коридорі квартири на третьому поверсі. Син мені казав: «Спи, спи. Я сиджу, стежу». У телефоні скролив інформацію про обстріли. Дивлюсь – засинає син. Тоді я його біля себе обережно вкладала. А вже сама сиділа слухала, – розповіла мама
Ніс молоко для літніх людей…
14 березня 2022 року Микола ніс молоко для літніх людей, які ховались від обстрілів у підвалі дитсадка №3.
Морози страшні були. Старенькі не могли з підвалу ходити по продукти. А Коля нікому не відмовляв. 14 березня безкоштовно роздавали молоко, він пішов по нього, – згадує мама Наталія
Касетний боєприпас упав на подвірʼя, коли поряд ішов Микола. Мамі зателефонували рідні з підвалу: «Кольки немає».
Я не зрозуміла, як це немає? Вибігла до нього… Син весь в уламках… Я не розуміла, почала штучне дихання робити. А коли шарф зняла, а у нього пів шиї немає…– пригадує жінка
Тоді мама зрозуміла, що її сина, 15-річного Колі, більше немає. Хлопцю за кілька днів мало виповнитись 16 років.
Попрощались з Миколою на третій день. Мамі не дозволяли поховати сина у Чугуєві, сказали вести до Мосьпаного. Рідне село Наталії на той момент вже було окуповане.
Куди везти мертву дитину? Вибивали місце на кладовищі у Чугуєві через знайомих, – каже вона
Мама не пам’ятає, як прожила перший рік після загибелі сина. На кладовищі була майже щодня.
Бачу, зі спини дитину, а здається – наче мій син. Бо живий для мене він досі…
Русскій мір забрав такого доброго хлопця, – говорить інший друг Миколи, Антон Кулік
Ми згадуємо його зі світлим сумом, з вдячністю за кожну хвилину, проведену поряд, – додає Данило Рижков
Ще новини України: Серед евакуйованих громадянин Танзанії, який працював учителем у школі: «Білі Янголи» під обстрілами вивозять людей з Куп’янщини (відео)
