У 1991 році Міккі Рурк, герой «Дев’яти з половиною тижнів», отримав ліцензію професійного боксера. Йому було 38. За три роки він провів вісім боїв і не програв жодного. Для Голлівуду це виглядало дивацтвом, але сам Рурк повертався туди, звідки колись почав.
Хлопчисько з Маямі
Філіп Андре Рурк-молодший народився 16 вересня 1952 року в Скенектаді, штат Нью-Йорк. Коли йому було близько шести, батько пішов із сім’ї. Мати згодом вийшла заміж удруге, за поліцейського з Маямі-Біч Юджина Аддіса, і забрала дітей на південь Флориди. У вітчима було п’ятеро власних синів, і тихим той дім не був.
Перший аматорський бій Міккі виграв у дванадцять років. Займався спочатку в Boys Club of Miami, далі перейшов до 5th Street Gym у Маямі-Біч. У цей зал із 1960 року ходив Кассіус Клей, якого світ пізніше знатиме як Мухаммеда Алі.
З 1964-го по 1973-й у Рурка набралося 27 аматорських перемог і лише 3 поразки. Дванадцять суперників поспіль він нокаутував.
Два струси і 400 доларів
Закінчилося все двома струсами мозку. Перший Рурк дістав у 1969 році на спарингу з Луїсом Родрігесом, тодішнім першим номером рейтингу середньої ваги, який саме готувався до бою з чемпіоном світу Ніно Бенвенуті. Другий — у 1971-му, на «Золотих рукавичках» Флориди. Після цього він з рингу пішов.
Наступний крок був зовсім в інший бік. Рурк позичив у сестри 400 доларів, поїхав до Нью-Йорка і вступив до Акторської студії. Прослуховування пройшов із першої спроби.
На початку 1980-х він уже був зіркою: «Жар тіла», «Забігайлівка», «Дев’ять з половиною тижнів», «Серце Ангела». Але бокс не відпускав. Перший сценарій, який Рурк написав, був про боксера: драма «Свій хлопець» (Homeboy) вийшла 1988 року, і головну роль у ній він зіграв сам.
Повернення у 38
У 1991-му Рурк повернувся на ринг уже як професіонал: ліцензія, офіційне зважування, судді. Пізніше він казав, що тоді нищив сам себе і втратив повагу до себе як до актора. У 2009-му пояснив інакше: знову закохався в бокс. Планував один бій, а вийшло кілька років.
Дебют відбувся 23 травня 1991 року у Форт-Лодердейлі. Суперник — Стів Пауелл, обидва важили по 178 фунтів. Чотири раунди, перемога одностайним рішенням: 38:37, 38:37 і 39:37, хоча в другому раунді з Рурка зняли очко за удар по потилиці. Дві тисячі триста глядачів свистіли обом.
Усього з 1991 по 1994 рік Рурк провів вісім професійних боїв: шість перемог, дві нічиї, жодної поразки. Він боксував у напівважкій вазі, важив близько 81 кг. Бої проходили в Маямі-Біч, Токіо, іспанському Ов’єдо, Канзас-Сіті, Джопліні та Гамбурзі.
Сім боїв із восьми з ним працював Фредді Роуч, згодом тренер Менні Пак’яо. На ринг Рурк виходив під «Sweet Child o’ Mine» Guns N’ Roses. Останній бій, нічия з Шоном Гіббонсом, відбувся 8 вересня 1994 року.
Сумніви довкола рекорду
Рекорд без поразок має одну ваду: суперники в Рурка були прохідними боксерами. Вітчим в інтерв’ю Miami Herald сумнівався в бою в Токіо: за його словами, бій не тривав і пів хвилини, а суперник упав від удару, який до нього навіть не долетів. Щоправда, вітчим і пасинок ладнали погано, тож вірити кожному його слову навряд чи варто. Сумнівався й Анджело Данді, тренер Алі з того самого 5th Street Gym: він казав The New York Times, що аматорських боїв у Рурка, на його думку, не було взагалі. У червні 1994 року журнал World Boxing виніс на обкладинку запитання: «Грає в боксера… чи боксує як актор?»
Усі вісім професійних боїв Рурка з датами й суперниками зібрав спортивний сайт School Field.
Ціна рингу
За бокс Рурк розплатився здоров’ям:
- зламані ніс, ребра й палець на нозі;
- розсічений язик;
- вдавлена вилиця;
- провали в короткочасній пам’яті.
Обличчя кілька разів довелося оперувати; хрящ для носа брали з вуха. В інтерв’ю CBS News 2009 року Рурк сказав: «Ніс мені ламали разів чотири. Операцій на носі було п’ять».
У 2008-му бокс наздогнав його вже в кіно. У фільмі «Реслер» Рурк зіграв бійця, якого ринг покалічив і все одно не відпускав. За цю роль він отримав «Золотий глобус» і BAFTA.
