Вона, як і мільони українців, вірила, що це лише на тиждень…. Довгі три роки життя було ніби на паузі. А рішення повернутися далося дуже не легко. Нижче – історія повернення в Україну з-за кордону одеситки Юлії Полуніної. Вона розповіла, чому не змогла жити у Німеччині та що її вразило вдома.
Сьогодні значна частина українців, які виїхали за кордон через повномасштабну війну, приймають рішення повертатися на Батьківщину. Команда «Ре-Інформ» при Мінсоцполітики зібрала серію матеріалів в межах проєкту «Повернення додому: моя історія», аби розповісти про реальний досвід адаптації наших людей, які знову знаходять опору у рідних містах та будують своє життя далі.
Історія повернення в Україну одеситки Юлії Полуніної
Перша героїня – Юлія Полуніна, успішна маркетологиня та фотографка з Одеси. 24 лютого 2022 року вона виїхала до Баден-Бадена в Німеччині. Попереду були безпека, підтримка родини, стабільність.
Але три роки поза домом дались важко: енергія згасла, наздогнала депресія, відчуття, що життя поставлено на паузу. Юлія довго обдумувала рішення щодо повернення, але врешті-решт зрозуміла: душевний спокій можливий лише вдома. Попри страх обстрілів, вона ризикнула і навесні 2025 року повернулася в Україну.
«Коли я повернулась, просто зрозуміла: от тепер моє життя продовжується. Це було прямо на фізичному рівні, я відчула, що нарешті після цієї паузи я можу жити», — ділиться вона
«Моє життя було на паузі»: чому успішна маркетологиня і фотографка покинула безпечний Баден-Баден і повернулася в Україну
Життя у «золотій клітці» Баден-Бадена
Коли 24 лютого 2022 року дівчина виїжджала з рідної Одеси, дівчина, як і тисячі інших українців, вірила: це лише на тиждень. Попереду був Баден-Баден — мальовниче туристичне містечко в Німеччині, де вже 18 років живе її батько. Проте замість короткого перепочинку в безпеці, Юлія провела за кордоном три роки.
Попри знання мови, підтримку родини та допомогу німецької держави, кожен день у Європі здавався їй існуванням у «золотій клітці». Юлія — творча людина, маркетолог і мандрівниця, яка відвідала 55 країн, — раптом відчула, що вся її звична енергія просто згасла.
«Я просто себе відчувала ніби в золотій клітці. Я відчувала різницю менталітетів, різницю культури. … Все одно відчуваєш, що ти не належиш ні до цих людей, ні до цього міста. Тому, звісно, я розуміла, що не хочу там повністю адаптуватись чи залишатись. У мене не було такої мотивації. Звичайно, були моменти, коли я думала, може все ж таки треба подумати про це, тому що невідомо, яке майбутнє буде в Україні. Але кожного разу я відчувала, що я просто насильно буду себе змушувати це робити», — згадує Юлія
Вона зізнається, що навіть у такому гарному місці її наздогнала депресія. Це був перший випадок у житті дівчини, коли їй, запеклій мандрівниці, не хотілося виходити з дому чи їхати у сусідню Францію чи Швейцарію. До того ж в Україні у дівчини залишилася мама, яка попри вмовляння доньки прийняла принципове рішення нікуди не виїжджати з Одеси.
Перетин кордону та «перезапуск» життя
Рішення повернутися в Україну визрівало довго. Юлія ретельно зважувала всі «за» і «проти», писала списки, боролася зі страхами перед невідомим майбутнім і обстрілами. Але врешті-решт зрозуміла: душевний спокій можливий лише вдома. 1 квітня 2025 року вона остаточно перетнула кордон. Ті відчуття дівчина пам’ятає в деталях: сльози, мурашки по шкірі та фізичне відчуття того, що життя нарешті зняли з «паузи».
«Мені здавалося, що на той момент я була просто найщасливішою людиною. … Коли я повернулась, просто зрозуміла: от тепер моє життя продовжується. Це було прямо на фізичному рівні, я відчула, що нарешті після цієї паузи я можу жити», — ділиться вона
Повернення в Одесу відкрило для Юлії нову Україну. Її вразила стійкість одеситів, які після гучних безсонних ночей йдуть на роботу, посміхаються та підтримують одне одного. Це відчуття єдності стало для неї головним джерелом сили.
Нове дихання: робота, кохання та єдність
Найдивовижнішим етапом її нової інтеграції стала не лише адаптація до тривог, а й особисте щастя. Вже через місяць після повернення Юлія зустріла своє кохання.
«Я три роки була в Німеччині. Мені здавалося, що я більше ніколи не зможу відчувати ніяких емоцій. А тут я повернулась, і виявилося, що я знов жива. Хоча це звучить дивно — повернулась туди, де війна, але саме тут я зрозуміла, що ще й такі почуття у мене працюють», — каже Юлія
Можливо, вам також буде цікаво: Скільки людей покинули Україну від початку війни – розповів Лубінець
