Від водія до офіцера
Молодший лейтенант Андрій із позивним «Монах» прийшов у військо водієм, а став офіцером, для якого головне – виконати наказ і зберегти людей.
Рішення після Бучі
Він долучився до лав 120-ї бригади у квітні 2022 року. Поштовхом стали кадри з Бучі – те, що неможливо було ані прийняти, ані забути. Завершивши справи в цивільному житті, Андрій змінив офіс на кабіну військового «Еталона» в автомобільній роті. Уже в травні 2022-го він брав активну участь у бойових діях на околицях Бахмута.
Про шлях і відповідальність
Ми поговорили з Андрієм про шлях від цивільного до командира, про довіру, відповідальність і те, як війна змінює людину.
Досвід із цивільного життя
– Андрію, Ви прийшли з бізнесу. Чи допомагає цей досвід зараз, коли під вашим командуванням – зенітний взвод?
Безумовно. Кожен із нас спирається не лише на професійні навички, а на весь життєвий досвід. Директор СТО чи командир підрозділу – в основі завжди робота з людьми. Комунікабельність, рішучість і дипломатія – це інструменти з мирного життя, які зараз допомагають мені керувати взводом і виконувати завдання.
Про командирський стиль
– Ви вважаєте себе суворим командиром? Як будуєте стосунки з бійцями, які воюють уже не перший рік?
Про мою суворість краще питати у взводу. Але я не прихильник постійно «виховувати» дорослих чоловіків. Більшість із них давно загартовані фронтом. Для мене важливо інше: донести суть кожної операції так, щоб ми діяли як один механізм – виконали завдання і зберегли життя.
Мотивація на війні
– Що є найкращою мотивацією для солдата в зоні бойових дій?
Особистий приклад. Коли командир іде разом зі своїм взводом, у хлопців не виникає думки, що їх відправляють «на смерть». Практично на кожне нове завдання я йду разом із ними. Це знімає страх і будує довіру.
Як змінює війна
– Як війна змінила Вас як людину?
Я став значно спокійнішим. Спочатку було важко, доводилося стримувати себе, бо робота з людьми – це завжди виклик. Але з часом приходить розуміння: головне – не довести свою правоту будь-якою ціною, а досягти результату. Те, що раніше викликало емоційний сплеск, зараз сприймається рівно.
Мрії про майбутнє
– Про що мріє командир у хвилини спокою?
Про перемогу і завершення цієї війни. Про те, щоб наші землі повернулися до нас максимально. І, звісно, про сильну армію в майбутньому – таку, щоб нікому й ніколи більше не спало на думку посягнути на Україну.
– І останнє: чому Ви тут?
Все просто: або я тут, або вони тут. А поки я тут – їх тут немає.
