Вбиті росією. Дмитро Ус народився і жив у Чернігові. Повномасштабна війна застала родину в рідному місті. Дмитрик мав розлади аутичного спектру і не міг перебувати в укритті довше двох годин. Під час чергового авіаудару, який став останнім для дитини, батьки з хлопчиком ховалися у під’їзді свого будинку…. Молодший братик Дмитра помер за кілька років до повномасштабної війни. «В мене залишилися його фото і мільйони спогадів. Втрачати дітей боляче. Це не описати словами», – поділився тато…
Новини України – НСН під час загальнонаціональної хвилини мовчання щодня публікують матеріали, оприлюднені на платформі пам’яті “Меморіал” агенції “Або”.
Всі ці люди просто хотіли жити на своїй землі.
Вони – не цифри в статистиці.
Ми не маємо права забути.
Вічна і світла пам’ять кожному! Співчуття рідним і близьким.
Вбиті росією: Дмитро Ус
Загиблі діти України: Дмитро Ус
Життя Дмитра Уса обірвалося пізно вночі 23 березня 2022 року в Чернігові. За тиждень до того, 16 березня, він отримав поранення внаслідок російського обстрілу міста.
Дмитро народився і все життя прожив у Чернігові. Відвідував дитсадок при Чернігівському навчально-реабілітаційному центрі №2, потім навчався там у школі. Це були індивідуальні уроки в звичайному класі, які Дмитрик дуже любив.
Тато Дмитра, Максим, – бігун. Хлопчик із мамою Євгенією підтримували його під час змагань. Дмитрик також долав дистанції – кілометр біг разом із батьками.
Повномасштабна війна застала родину в рідному місті. Дмитрик мав розлади аутичного спектру і не міг перебувати в укритті довше двох годин. Родина вирішила, що під час обстрілів ховатиметься в коридорі своєї квартири на останньому поверсі будинку. Згодом над Черніговом почали літати російські літаки і перебувати там стало вкрай страшно страшно.
«Ми не розбиралися, з чого стріляють російські військові та як летять снаряди. Подумали, що в квартирі небезпечніше: ракета чи бомба може влучити у дах. Тож і вирішили перечекати обстріл у під’їзді. А снаряд упав за сім метрів від дому. Двері в під’їзд вибило. Всередину полетіли осколки. Я почув крик дружини. Підбіг до неї, підсвітив налобним ліхтариком і побачив сина в калюжі крові. Євгенію поранило в ногу», – пригадав Максим
Люди допомогли перенести Дмитрика та його маму в укриття. Звідти викликали «швидку», яка доставила їх до обласної лікарні. Євгенія лежала в палаті на першому поверсі, Дмитрик – на другому. Один із осколків потрапив хлопчику в голову, він перебував у комі. Максим щодня приїжджав навідати рідних. А вранці 24 березня йому повідомили, що серце сина не витримало. Мама через поранення так і не встигла побачити сина в лікарні живим.
Дмитрика поховали на кладовищі «Ялівщина» у квітні 2022 року.
У школі та реабілітаційному центрі пам’ятають Дмитрика Уса. Маму запрошують на заходи із вшанування загиблих дітей.
«Я проводила з сином увесь час. Водила його на заняття в реабілітаційний центр «Відродження», в школу. Ми разом складали пазли, син це обожнював. Перед війною Дмитрик почав говорити, ми сподівалися, що справи йдуть на краще. А тут така трагедія… Я зберігаю всі його поробки. Він любив робити різні аплікації. Останню створив у школі 22 лютого 2022 року. Мій син був спокійним добрим хлопчиком. Нам його не вистачає», – розповіла мама Євгенія
«Дімка любив життя, любив нас. Під час війни він уже вивчив, що треба лягати на підлогу, коли тривога. Слухався і чекав, коли можна гратися далі… В мене залишилися його фото і мільйони спогадів. Втрачати дітей боляче. Це не описати словами», – поділився Максим
У Дмитрика Уса залишилися мама, тато, бабусі та інші родичі. Його молодший братик Влад помер за кілька років до повномасштабної війни.
УВАГА! Допоможіть зберегти пам’ять кожного та кожної, чиє життя обірвалося через війну росії проти України. Заповніть форму з даними про загиблих на сайті Меморіал: «Вбиті росією».
Інші трагічні історії тут: https://nsn.net.ua/tag/memorial/
