Вбиті росією. Станіслав Стеблина був уродженцем Харкова. Коли почалася повномасштабна війна, навчався в 11 класі. У перші дні вторгнення він допомагав волонтерам роздавати хліб для пенсіонерів. Просив співробітників своєї школи допомогти йому потрапити на окружну дорогу Харкова, щоб подавати патрони військовим, які захищали місто. Але хлопцеві було всього 16 років, тож всі йому відмовляли. Потім протягом року хлопець жив із мамою в Естонії. А коли досягнув повноліття, повернувся до України та долучився до лав 12-ї бригади спеціального призначення «Азов»… Станіслав був єдиною дитиною у своїх батьків.
Новини України – НСН під час загальнонаціональної хвилини мовчання щодня публікують матеріали, оприлюднені на платформі пам’яті “Меморіал” агенції “Або”.
Всі ці люди просто хотіли жити на своїй землі.
Вони – не цифри в статистиці.
Ми не маємо права забути.
Вічна і світла пам’ять кожному! Співчуття рідним і близьким.
Вбиті росією: Станіслав Стеблина
Загиблі Захисники України: Станіслав Стеблина
Старший солдат Станіслав Стеблина на псевдо Тано поліг 10 вересня 2024 року поблизу села Неліпівка на Донеччині. Виїжджаючи на бойове завдання, БТР захисників потрапив під ворожий мінометний обстріл. Снаряд влучив у кабіну, де сидів Станіслав – він загинув разом із водієм. Воїнові назавжди 19 років.
Станіслав народився 22 березня 2005 року у Харкові. Навчався в школі №138. З дитинства займався плаванням і східними єдиноборствами – мав дипломи та медалі за участь у змаганнях. Грав на гітарі.
Коли почалася повномасштабна війна, Станіслав навчався в 11 класі. У перші дні вторгнення він допомагав волонтерам роздавати хліб для пенсіонерів. Просив співробітників своєї школи допомогти йому потрапити на окружну дорогу Харкова, щоб подавати патрони військовим, які захищали місто. Але хлопцеві було всього 16 років, тож всі йому відмовляли. Батьки насилу вмовили його виїхати з Харкова на Захід України, а потім – за кордон. Це вдалося лише за однієї умови: у 18 років він повернеться та стане на захист Батьківщини, – інакше Станіслав не міг.
Протягом року хлопець жив із мамою в Естонії, працював там різноробом на будівництві. А коли досягнув повноліття, повернувся до України та долучився до лав 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України. Обіймав посаду розвідника-помічника гранатометника 2-го розвідувального відділення 1-ї групи спеціального призначення (бойової) загону розвідки спеціального призначення.
«Це неймовірно сильна духом і фізично людина. Чесний, добрий, відповідальний і люблячий. Завжди готовий прийти на допомогу, врятувати, підказати, підтримати та, звісно, піти в бій»,– написала двоюрідна сестра Аліна Катеруша
Станіслав з дитинства захоплювався фільмом «Зоряні війни». Асока Тано – героїня стрічки, чий образ, характер, мужність і сміливість були йому до вподоби. Тож хлопець взяв собі псевдо Тано.
«Пишаюся тобою, сину! Але так мало часу було відведено побути разом з тобою у цьому світі», – написала мама Олена
«Наймолодший серед нас, брат Тано – ентузіаст і мрійник. Пам’ятаю, як ти тягнув мене пораненого крізь ті кляті болота. Пам’ятаю твою щиру радість від кожної нашої перемоги. Ти жив війною і мріями – так, ніби завжди поспішав лишити слід. Прийде час, ми знову зустрінемось. І будемо разом бенкетувати у безкінечних залах слави, де вже чекають наші брати. Ми сумуємо, брате. Але ти залишив у нас вогонь, який не згасне ніколи!» – сказав командир на псевдо Болгар
Станіслава нагородили відзнакою «За оборону України», а посмертно – орденом «За мужність» III ступеня. В Малоданилівській громаді Харківщини на Алеї Героїв встановили пам’ятну дошку на його честь.
Поховали воїна у рідному Харкові на 18-му міському кладовищі.
У Станіслава залишилися батьки.
УВАГА! Допоможіть зберегти пам’ять кожного та кожної, чиє життя обірвалося через війну росії проти України. Заповніть форму з даними про загиблих на сайті Меморіал: «Вбиті росією».
Інші трагічні історії тут: https://nsn.net.ua/tag/memorial/
