Вбиті росією. Людмила Ткаченко була уродженкою Чернігова. Працювала вчителькою початкових класів. Була доброю, м’якою, ніжною, розумною та мудрою. На дозвіллі любила в’язати. Багато читала. «Зранку 14 березня молодший брат прокинувся, а мама з татом кудись збиралися. Запевнили, що скоро повернуться. Вони йшли, імовірно, в магазин по продукти або відвідати бабусю» – розповів старший син жінки. Людмила разом із чоловіком потрапила під російський обстріл. Подружжя загинуло на місці.
Новини України – НСН під час загальнонаціональної хвилини мовчання щодня публікують матеріали, оприлюднені на платформі пам’яті “Меморіал” агенції “Або”.
Всі ці люди просто хотіли жити на своїй землі.
Вони – не цифри в статистиці.
Ми не маємо права забути.
Вічна і світла пам’ять кожному! Співчуття рідним і близьким.
Вбиті росією: Людмила Ткаченко
Загиблі у Чернігові: Людмила Ткаченко
51-річна Людмила Ткаченко загинула 14 березня 2022 року в Чернігові. Разом із чоловіком Сергієм потрапила під російський обстріл. Подружжя загинуло на місці.
Людмила народилася в Чернігові. За фахом – учителька початкових класів. Працювала в рідній школі №24.
«Мама викладала в інклюзивному класі. Її поважали і любили колеги, учні, їхні батьки. Вона була доброю, м’якою, ніжною, розумною та мудрою. Тато, брат і я все життя були в спорті, а мама – координувала цей процес, організовувала наш побут, дбала про харчування. Ніколи не забуду смак її млинців та печінкового торту. Я не любив печінку, але вона вигадала спосіб, як зробити так, аби мені смакувало. Мама завжди стежила за нашим із братом навчанням. У нас не було шансів не виконати уроків», – згадав Сергій, старший син
На дозвіллі Людмила любила в’язати, особливо в неї виходили светри. Багато читала. Що вихідних родина збиралася на природі, в осінній та зимовий періоди – ходили в лазню.
Коли почалася повномасштабна війна, старший син Ткаченків був на навчанні в Києві, а Людмила та Сергій із молодшим (на той час 15-річним) сином – у Чернігові.
«Зранку 14 березня молодший брат прокинувся, а мама з татом кудись збиралися. Запевнили, що скоро повернуться. Вони йшли, імовірно, в магазин по продукти або відвідати бабусю
Невдовзі до брата прийшла сусідка та повідомила, що з батьками щось сталося. І що він має піти перевірити це до будинку мистецтв, неподалік від нашого дому.
Брату тоді було 15 років… Він мені зателефонував і спитав, що робити. Я сказав нічого не боятися, йти і подивитися. Він передзвонив хвилин через п’ять, і це були найдовші хвилини в моєму житті. Мама й тато загинули: потрапили під обстріл», – сказав старший син подружжя.
У пам’ять про Людмилу та Сергія Ткаченків на подвір’ї школи, де вони навчалися і де працювала Людмила, посадили клен і сакуру.
«Мама років до трьох називала мене «золотим хлопчиком». Вона дуже мене любила. Наші батьки були прекрасними людьми, гарними друзями. Вони вплинули на мій вибір професії. Завжди вірили в мене», – сказав Сергій
У Людмили Ткаченко залишилися двоє синів, батьки та брат.
УВАГА! Допоможіть зберегти пам’ять кожного та кожної, чиє життя обірвалося через війну росії проти України. Заповніть форму з даними про загиблих на сайті Меморіал: «Вбиті росією».
Інші трагічні історії тут: https://nsn.net.ua/tag/memorial/
