Вбиті росією. Іван Арестов був уродженцем Херсонщини. Ріс у люблячій сім’ї, де його виховували в повазі до рідної землі, працьовитості та чесності. За освітою – педагог-історик і географ. Під час повномасштабної війни Іван служив у Маріуполі. Потрапив у полон. Він був на борту літака ІЛ-76, яким українські військовополонені поверталися додому в межах обміну. Літак збили на російській території…
Новини України – НСН під час загальнонаціональної хвилини мовчання щодня публікують матеріали, оприлюднені на платформі пам’яті “Меморіал” агенції “Або”.
Всі ці люди просто хотіли жити на своїй землі.
Вони – не цифри в статистиці.
Ми не маємо права забути.
Вічна і світла пам’ять кожному! Співчуття рідним і близьким.
Вбиті росією: Іван Арестов
Загиблі Захисники України: Іван Арестов
Солдат Іван Арестов на псевдо Географ поліг 24 січня 2024 року в Бєлгородській області РФ. Він був на борту літака ІЛ-76, яким українські військовополонені поверталися додому в межах обміну. Літак збили на російській території. Воїнові назавжди 34 роки.
Іван народився 15 квітня 1989 року в селищі Рикове на Херсонщині. Ріс у люблячій сім’ї, де його виховували в повазі до рідної землі, працьовитості та чесності.
«Мати сина – мрія кожного чоловіка. Тому коли народився Іван, це було справжнє свято! З дитинства він був дуже кмітливим і розумним, добре навчався у школі. Його дитинство минуло серед люблячих бабусь, дідусів і численних родичів – це були по-справжньому щасливі роки. Ще з малих літ син пишався тим, що він українець, і гордо про це всім говорив», – розповів батько Сергій
Коли виріс, Іван настільки захопився історією та географією, що вступив до Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького на факультет історії та географії. Поєднував навчання з роботою, не сидів без діла, допомагав батькам. Після випуску не пішов працювати за спеціальністю, бо прагнув спробувати себе в іншій сфері – постійно щось змінював і шукав свій шлях. Згодом став охоронцем на приватному підприємстві та експедитором у Мелітополі. Мав багато друзів.
«Ще задовго до повномасштабного вторгнення Іван завжди казав, що росіяни підуть на Україну війною. Ми йому не вірили, думали, що це неможливо. Можливо, саме тому у 2021 році він добровільно став на захист країни», – сказав батько
Іван служив у військовій частині А0989 у Маріуполі, був механіком-водієм зенітного самохідно-артилерійського взводу. Брав участь в Операції об’єднаних сил.
Повномасштабну війну зустрів також у Маріуполі:
«Коли син виходив на зв’язок, розповідав, що у місті справжнє пекло. Вони з бригадою допомагали місцевим мешканцям, евакуювали людей і захищали місто від окупантів. Згодом Маріуполь було повністю відрізано від України. Уже пізніше побратим сина розповів, що Іван узяв у полон одного окупанта. А в квітні з металургійного заводу імені Ілліча сина разом із побратимами росіяни відвезли до Оленівської колонії», – сказав Сергій Іванович
У середині квітня, коли вже місяць не було зв’язку з Іваном, його сестра побачила в одному з телеграм-каналів із фото військовополонених світлину хлопця з очима брата. Він був настільки виснаженим, що впізнати його було важко. Це фото надіслала батькам – вони одразу впізнали сина. Згодом з’явилися російські списки, які це підтвердили.
«Восени 2022 року прийшов перший лист із полону. Кілька рядків, наче написаних під диктовку: що він здоровий, не голодний і чекає обміну. Минуло два місяці – ще один лист із тими самими словами. Ці рядки, написані рукою Івана, давали надію, що він повернеться і все буде, як колись», – поділився батько
Після нетривалого перебування в Оленівці Івана перевезли до СІЗО в російському місті Вязьма.
«Багато побратимів, з якими він потрапив у полон, після визволення розповідали нам, що Іван боровся навіть у неволі. Із міцного хлопця вагою 70 кілограмів він схуд до 38. Потрапляв до госпіталю, бо перебував на межі життя та смерті, але продовжував боротися. Майже два роки Іван провів у країні, яку ненавидів понад усе, терпів щоденні побиття й знущання лише за те, що він українець», – розповів Сергій
У пам’яті батьків Іван назавжди залишиться мужнім, справжнім і вірним сином.
«Він завжди любив Україну – щиро, по-справжньому. Пишався тим, що українець. Був кмітливим, веселим, дуже хотів жити! У нього було безліч планів і мрій, але доля вирішила інакше. Хоча чи це доля, чи страшна помилка, яка коштувала життя Іванові та іншим хлопцям із літака? Ми віримо, що за смерть сина винні понесуть покарання, – розповів Сергій Іванович. – Найболючіше усвідомлювати: Іван був майже вдома. Ще година – і його найбільша мрія здійснилася б, він повернувся б в Україну».
Попрощалися з оборонцем 9 серпня 2025 року у Львові. Воїн спочиває на Полі почесних поховань Личаківського кладовища.
У Івана залишилися батьки, сестра, племінниця, дядько, тітки, двоюрідні брати й сестри, численні друзі та побратими. Бабуся померла в окупації, так і не дізнавшись, що онук загинув.
УВАГА! Допоможіть зберегти пам’ять кожного та кожної, чиє життя обірвалося через війну росії проти України. Заповніть форму з даними про загиблих на сайті Меморіал: «Вбиті росією».
Інші трагічні історії тут: https://nsn.net.ua/tag/memorial/
