Вбиті росією. Віктор Тупиця був уродженцем Чернігівщині, там і жив у рідному селі. Працював водієм шкільного автобусу. Чудово розбирався в техніці. Міг своїми руками все облаштувати так, щоб працювало як годинник. А ще мав талант спілкування з людьми. «Як його любили діти… Особливо малеча: посідають навколо і розмовляють дорогою. Бували різні випадки: хтось не хотів до школи, плакав. А сідає в автобус, Віктор з ним заговорить і все – дитина заспокоюється і їде спокійно до школи» – розповіла дружина…
Новини України – НСН під час загальнонаціональної хвилини мовчання щодня публікують матеріали, оприлюднені на платформі пам’яті “Меморіал” агенції “Або”.
Всі ці люди просто хотіли жити на своїй землі.
Вони – не цифри в статистиці.
Ми не маємо права забути.
Вічна і світла пам’ять кожному! Співчуття рідним і близьким.
Вбиті росією: Віктор Тупиця
Загиблі на Чернігівщині: Віктор Тупиця
Життя Віктора Тупиці відібрав російський обстріл 10 січня 2024 року. Він повертався додому в село Костобобрів, що в прикордонній Семенівській громаді на Чернігівщині. З боку ворога почався мінометний обстріл – автомобіль чоловіка розстріляли. Це сталося біля села Леонівка, де дорога пролягає на відстані 500 метрів до кордону з РФ.
Вікторові було 62 роки. Народився в селі Костобобрів. Після школи служив строкову. Повернувшись у рідне село, працював водієм на машинно-тракторній станції. У молоді роки співав у місцевому хорі. Разом із колективом їздили в інші села. У 2000-х почав працювати на шкільному автобусі: возив дітей із сусідніх сіл у Костобобрів.
«10 січня 2024 року о 4 ранку він повіз сина в Семенівку на автостанцію. Повертався додому і стався обстріл. Я постійно набирала його, але ніхто не відповідав. Ближче до 7.00 додзвонилися до водія молоковоза, який у той час мав їхати тією ж дорогою. Він сказав, що через обстріл розвернувся назад. Але бачив червону автівку, по якій стріляли. Я одразу зрозуміла, що там мій чоловік», – розповіла дружина Василина
Обстріл скінчився надвечір, о 16.30. Лише після цього вдалося евакуювати автівку. За два дні Віктора поховали в рідному селі.
«Віктор чудово розбирався в техніці. Міг своїми руками все облаштувати так, щоб працювало як годинник. А ще мав талант спілкування з людьми. Як його любили діти… Особливо малеча: посідають навколо і розмовляють дорогою. Бували різні випадки: хтось не хотів до школи, плакав. А сідає в автобус, Віктор з ним заговорить і все – дитина заспокоюється і їде спокійно до школи», – поділилася спогадами Василина
У Віктора Тупиці залишилися дружина та троє синів.
УВАГА! Допоможіть зберегти пам’ять кожного та кожної, чиє життя обірвалося через війну росії проти України. Заповніть форму з даними про загиблих на сайті Меморіал: «Вбиті росією».
Інші трагічні історії тут: https://nsn.net.ua/tag/memorial/
