Вбиті росією. Олександр Собчук був уродженцем Кривого Рогу. Змалку був самостійним і відповідальним, любив спорт – займався плаванням. Через часті відрядження батька став для мами головним помічником. Вступив до військового ліцею, а у 2003 році закінчив Харківський національний університет Повітряних сил імені Івана Кожедуба. У 2008 році його комісували за станом здоров’я. Коли у 2014 році почалася війна, поновився на службі. Звільняв Донеччину та Луганщину. Служив у Маріуполі, Волновасі та Вугледарі. 8 лютого 2022 року Олександр вирушив на ротацію в Маріуполь, де й зустрів повномасштабне вторгнення. Загинув під час прориву на «Азовсталь»…
Новини України – НСН під час загальнонаціональної хвилини мовчання щодня публікують матеріали, оприлюднені на платформі пам’яті “Меморіал” агенції “Або”.
Всі ці люди просто хотіли жити на своїй землі.
Вони – не цифри в статистиці.
Ми не маємо права забути.
Вічна і світла пам’ять кожному! Співчуття рідним і близьким.
Вбиті росією: Олександр Собчук
Загиблі Захисники України: Олександр Собчук
Майор Олександр Собчук поліг 15 квітня 2022 року під час прориву на «Азовсталь» у Маріуполі. Йому було 42 роки.
Олександр народився 21 січня 1980 року в Кривому Розі в родині військового. Дитинство провів у Військовому містечку-33, навчався у школі № 87. Змалку був самостійним і відповідальним, любив спорт – займався плаванням. Через часті відрядження батька став для мами головним помічником: доглядав за молодшим братом і підтримував порядок удома.
Вступив до військового ліцею, а у 2003 році закінчив Харківський національний університет Повітряних сил імені Івана Кожедуба . Пізніше здобув другу вищу освіту за спеціальністю «Фінанси». Після навчання служив в Умані на Черкащині.
«Познайомилися 6 вересня 2007 року. Олександр приїхав у відпустку до батьків, прийшов до банку відкрити депозит і, як він жартував, «попав під акцію», бо отримав дружину у подарунок. Так мене ніхто ніколи не любив і не піклувався про мене, як він», – сказала Тетяна.
У 2008 році його комісували за станом здоров’я. Працював інкасатором у банках.
Коли у 2014 році почалася війна, поновився на службі, долучився до НГУ. Спочатку служив у батальйоні бойового забезпечення як командир зенітно-ракетної батареї, згодом перейшов на посаду старшого офіцера відділу бойової та спеціальної підготовки частини №3011.
Звільняв Донеччину та Луганщину. Служив у Маріуполі, Волновасі та Вугледарі. Мав нагрудний знак «За оборону Маріуполя».
8 лютого 2022 року Олександр вирушив на ротацію в Маріуполь, де й зустрів повномасштабне вторгнення. У складі ротно-тактичної групи виконував завдання на околицях міста.
«До 2 березня він регулярно телефонував або писав. Потім зв’язок зник, ми не знаходили собі місця. 8 березня прийшло SMS з номера побратима: «У мене все ок. Люблю. Поцілуй поросят». Так він називав наших дітей. Згодом зміг привітати: 7 березня була річниця весілля, – розповіла Тетяна. – 13 квітня надійшло голосове з незнайомого номера: «Майор просив передати, що в нього все ок і він вас дуже любить». У списках евакуйованих з «Азовсталі» його не було, як і будь-якої інформації про долю».
30 червня з судмедекспертизи Боярки повідомили, що за обміном передали тіло з документами та особистими речами Олександра.
«Він мріяв побувати на Октоберфесті в Німеччині. За 42 роки Сашко жодного разу не був за межами України, і закордонний паспорт так і залишився без відміток. Тому зараз, коли син їде в іншу країну, уявляє, що тато його очима пізнає світ. Олександр дуже пишався своїм сином-розумником. А донечку обожнював. Вона була його маленькою принцесою», – розповіла Тетяна
Воїна поховали 6 липня 2022 року на Центральному кладовищі в рідному місті.
Посмертно його нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня та надали звання підполковника.
У Олександра залишилися дружина, син, дочка, мама і брат.
УВАГА! Допоможіть зберегти пам’ять кожного та кожної, чиє життя обірвалося через війну росії проти України. Заповніть форму з даними про загиблих на сайті Меморіал: «Вбиті росією».
Інші трагічні історії тут: https://nsn.net.ua/tag/memorial/
