Вбиті росією. Володимир Грищенко був уродженцем Чернігівщини. Більшу частину життя присвятив військовій справі. Після строкової служби став прикордонником. У лютому 2022 року Володимир був у відпустці, але за кілька днів до повномасштабного вторгнення його відкликали. Сестра вмовляла не повертатися, та він сказав: «Я своїх побратимів не кину». Володимир обороняв Маріуполь, де потрапив у полон. Він був серед військовополонених, які поверталися додому в межах обміну на борту Іл–76. Літак був збитий…
Новини України – НСН під час загальнонаціональної хвилини мовчання щодня публікують матеріали, оприлюднені на платформі пам’яті “Меморіал” агенції “Або”.
Всі ці люди просто хотіли жити на своїй землі.
Вони – не цифри в статистиці.
Ми не маємо права забути.
Вічна і світла пам’ять кожному! Співчуття рідним і близьким.
Вбиті росією: Володимир Грищенко
Загиблі Захисники України: Володимир Грищенко
Штаб–сержант Володимир Грищенко загинув 24 січня 2024 року. Він був серед військовополонених, які поверталися додому в межах обміну на борту Іл–76. Літак був збитий на території Бєлгородської області РФ. Воїнові назавжди 41 рік.
Володимир народився 19 червня 1982 року в селі Єліне на Чернігівщині. Навчався у Чепелівській школі. У 2000-му закінчив Сновське вище професійне училище лісового господарства (раніше Щорське ПТУ № 7), де опанував фах столяра-тесляра.
«Брат дуже любив збирати гриби – завжди брав відпустку навесні та восени. Захоплювався кулінарією та консервацією, умів готувати з душею. Щиро любив котів і собак. Хоч власних дітей у нього не було, він надзвичайно тепло ставився до дітей загалом: завжди купував їм смаколики, грався та дарував щиру увагу і турботу», – розповіла сестра Ірина.
Більшу частину життя Володимир присвятив військовій справі. 21 листопада 2000 року його призвали на строкову службу. Пізніше став прикордонником: спочатку служив у 105-му загоні, а потім – у військовій частині 9937 у місті Сартана на Донеччині. З 2016 року брав участь в АТО/ООС. У 2020-му уклав п’ятирічний контракт із ДПСУ.
У лютому 2022 року Володимир був у відпустці, але за кілька днів до повномасштабного вторгнення його відкликали. Сестра вмовляла не повертатися, та він сказав: «Я своїх побратимів не кину». Володимир повернувся до Маріуполя та обороняв місто. У бою зазнав поранення.
«Зв’язок із ним був, але не завжди. Він телефонував, коли мав змогу. 27 лютого брат подзвонив, щоб привітати мене з днем народження. Уже тоді сказав, що їжі майже не залишилося, але, попри все, зберігав оптимізм. Він більше підтримував нас, ніж говорив про себе, адже ми тоді перебували в окупації. Останній зв’язок із ним був 30 березня», – розповіла сестра.
12 квітня російські війська оточили завод імені Ілліча, і Володимир потрапив у полон. Спершу його перевезли до Оленівської колонії, а згодом до міста Галич Костромської області РФ. Звідти його й везли на обмін.
«У січні 2024 року в нас з’явилася надія побачити Володимира вдома – нам повідомили, що його везуть на обмін. Незадовго до цього з полону повернувся 20-річний хлопець, який перебував у ворожих катівнях разом із братом. За його словами, мій брат був для нього там як батько – справжньою опорою та підтримкою», – розповіла Ірина.
Сторона агресора майже одразу оприлюднила списки, і там родина побачила Володимира – десятим у переліку.
В останню путь Володимира провели 27 липня 2025 року. Поховали його на кладовищі в селі Сновське на Чернігівщині.
У оборонця залишилися мати та сестра.
УВАГА! Допоможіть зберегти пам’ять кожного та кожної, чиє життя обірвалося через війну росії проти України. Заповніть форму з даними про загиблих на сайті Меморіал: «Вбиті росією».
Інші трагічні історії тут: https://nsn.net.ua/tag/memorial/
