Вбиті росією. Володимир Вааль був уродженцем Маріуполя. Він мріяв мати власну справу, подорожувати. 27 лютого 2019 року підписав контракт з ЗСУ. 27 лютого 2022 року мав повернутися додому, однак повномасштабне вторгнення змінило плани. Загинув у липні 2025 року внаслідок ворожого скиду з хімічною речовиною. У Володимира залишилися дружина та син.
Новини України – НСН під час загальнонаціональної хвилини мовчання щодня публікують матеріали, оприлюднені на платформі пам’яті “Меморіал” агенції “Або”.
Всі ці люди просто хотіли жити на своїй землі.
Вони – не цифри в статистиці.
Ми не маємо права забути.
Вічна і світла пам’ять кожному! Співчуття рідним і близьким.
Вбиті росією: Володимир Вааль
Загиблі Захисники України: Володимир Вааль
Молодший сержант Володимир Вааль на псевдо Хатин поліг 6 липня 2025 року поблизу села Катеринівка Донецької області внаслідок ворожого скиду з хімічною речовиною. Йому було 26 років.
Володимир народився 31 січня 1999 року в Маріуполі. Навчався у механіко-металургійному коледжі за фахом «Обслуговування та ремонт обладнання металургійних підприємств». Працював на металургійному комбінаті імені Ілліча, згодом – монтажником-висотником на «Азовсталі». Обожнював займатися спортом, особливо важкою атлетикою – став кандидатом у майстри спорту.
«Він мріяв мати власну справу, подорожувати, побувати у Швейцарії, США, Грузії, Італії, Греції. Ще з підліткового віку мріяв стати лікарем – дуже багато читав книжок, був немов жива енциклопедія», – розповіла дружина Олена
27 лютого 2019 року Володимир підписав контракт з 503-м окремим батальйоном морської піхоти. Обіймав посаду гранатометника.
27 лютого 2022 року мав повернутися додому, однак повномасштабне вторгнення змінило плани. 8 липня 2023-го він приєднався до 12-ї окремої бригади спеціального призначення бригади «Азов» і став мінометником – це була його мрія. Воював на найважчих ділянках фронту: Верхньоторецьке, Авдіївський напрямок, Мар’їнка, Солодке, Новопіль, Піски, Серебрянський ліс, Торецьк, Нью-Йорк, Щербинівка. Виийшов із оточення в Зачатівці та Новій Каракубі (раніше – Червона Поляна).
«7 червня 2025 року ми відзначали нашу 10-ту річницю. Із цих років понад шість він провів на війні. Від початку нашого знайомства він проявляв мужність, силу, сміливість і цілеспрямованість. Коли він вирішив стати на захист Батьківщини, я знала – його ніхто не зупинить.Він був відданим чоловіком, надійним другом і люблячим батьком. Мав особливе почуття гумору, яке вирізняло його серед інших, і саме за це його так щиро любили й продовжують любити. Прямолінійний, вірний, суворий, але водночас добрий і щирий. Син Михайло дуже схожий на тата – і зовнішністю, і характером: добрий, оптимістично налаштований, бойовий, невідступний, завжди буде відстоювати думку. Між ними завжди був особливий зв’язок, попри те, що Володимир вдома був дуже рідко. Його любов, мужність, відданість і приклад назавжди залишаться в серці сина», – сказала дружина
Володимира нагородили відзнакою Президента «За оборону України», почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «За взірцевість у військовій службі» III ступеня та медаллю «За поранення».
Поховали воїна на Свіштовському кладовищі в місті Кременчук Полтавської області, куди він із родиною переїхав у 2023 році.
У Володимира залишилися дружина Олена та син Михайло, якому на момент загибелі батька було 5 років.
УВАГА! Допоможіть зберегти пам’ять кожного та кожної, чиє життя обірвалося через війну росії проти України. Заповніть форму з даними про загиблих на сайті Меморіал: «Вбиті росією».
Інші трагічні історії тут: https://nsn.net.ua/tag/memorial/
