Вбиті росією. Євгеній Матвєєв був уродженцем Росії. Коли йому було 8 років, батьки переїхали в Україну. Був мером міста Дніпрорудне на Запоріжжі. Під час повномасштабної війни організував гуманітарну та оборонну роботу в місті. Разом із земляками намагався не пропустити ворога до Енергодара… Окупанти викрали Євгенія Матвєєва і вбили у полоні…
Новини України – НСН під час загальнонаціональної хвилини мовчання щодня публікують матеріали, оприлюднені на платформі пам’яті “Меморіал” агенції “Або”.
Всі ці люди просто хотіли жити на своїй землі.
Вони – не цифри в статистиці.
Ми не маємо права забути.
Вічна і світла пам’ять кожному! Співчуття рідним і близьким.
Вбиті росією: Євгеній Матвєєв
Вбиті у російському полоні: мер Дніпрорудного Євгеній Матвєєв
63-річний Євгеній Матвєєв був мером міста Дніпрорудне на Запоріжжі. 13 березня 2022-го його захопили в полон російські військові. Утримували в неволі два з половиною роки. У вересні 2024-го перевезли в СІЗО міста Кізел, що в Пермському краї Росії. Там він загинув 7 вересня під час так званої «прийомки» – йдеться про жорстоке побиття полонених, коли вони вперше потрапляють до закладу. Про це дружині загиблого розповів український військовий, який повернувся додому з полону.
Євгеній народився в Росії в місті Новокузнецьк. Коли йому було 8 років, батьки переїхали в Україну в Дніпрорудне. Там закінчив школу з золотою медаллю. Вступив до Харківського політехнічного інституту на електро-енергетичний факультет, де й познайомився з майбутньою дружиною Аллою. У 1986-му сім’я оселилася в Дніпрорудному.
Євгеній працював на заводі будівельно-оздоблювальних машин, став головним інженером. Потім очолив сироробний комбінат. У 2006-му балотувався на посаду мера Дніпрорудного. Його обирали два терміни поспіль. На третій – не пішов, хоча мешканці міста просили про це. А в 2020-му знову обійняв посаду.
Під час повномасштабної війни організував гуманітарну та оборонну роботу в місті. За його вказівками облаштували пологове відділення, оскільки через війну доїхати до лікарні було складно. Впродовж трьох тижнів там народилося четверо дітей.
Також домовився про випікання хліба в кав’ярнях, школах та інших закладах, де були печі. Самотнім і літнім містянам доставляли їжу та ліки. Організував автобуси для евакуації, цілодобове чергування в місті, блокпости. Щодня він виходив в ефір на місцевих каналах – це підтримувало місцевих жителів.
«Євгеній Сергійович був лідером, його любили люди. Ставив потреби інших вище за себе. Перебуваючи фактично на лінії фронту, до останнього не залишав людей, які його обрали. Для нього це було особисте зобов’язання перед кожним мешканцем», – сказали колеги
«Через наше місто йде дорога до Енергодара, де розташована Запорізька АЕС. Російські військові прагнули її захопити, тому хотіли проїхати через Дніпрорудне. Чергові на блокпостах сповіщали про наближення колони. Мій чоловік виїжджав на останній блокпост з людьми, представлявся і питав, що їм, російським військовим, треба. Вони запитували дозволу проїхати через місто. Євгеній та люди розвертали ці колони назад. Є багато відео про це в інтернеті», – розповіла дружина Алла
Востаннє вона бачила чоловіка 13 березня, о 6 ранку він поїхав на роботу. За дві години дружині повідомили, що Євгенія взяли в полон. Озброєні люди затримали два автобуси з працівниками Запорізького залізорудного комбінату. Він розташовувався за 25 кілометрів від Дніпрорудного і тоді ще працював. Російські військові вимагали, щоб приїхав мер. Коли Євгеній прибув, його затримали, а працівників відпустили.
«З того дня для мене почалося пекло. Друзі мене сховали, переживали, що окупанти прийдуть і за мною. Ми думали, що його відпустять за два-три дні, бо до цього були затримання голів інших громад. Але Євгеній не повертався. Коли в Дніпрорудне почали масово заїжджати російські військові, діти наполягали, щоб я виїжджала. І так з сусідами мені вдалося покинути місто», – поділилася спогадами Алла
До лютого 2023 року жінка нічого не знала про долю чоловіка. А тоді обміняли заступника мера Енергодара Івана Самойдюка. Він розповів, що перебував із Євгеном у Мелітопольському СІЗО та в Дніпрорудному. У травні того ж року Міжнародний Червоний Хрест повідомив Аллі, що Росія підтвердила перебування Євгенія Матвєєва в полоні. За рік через Координаційний штаб із питань поводження з військовополоненими їй передали лист від Євгенія, датований лютим 2024-го. Чоловік писав, що він у порядку, що дуже скучив за родиною і сподівається на швидку зустріч.
А в листопаді 2024-го Аллі повідомили, що відбувся обмін тілами, серед них було й Євгенове. Жінка опізнала його за особливими ознаками. Згодом був збіг за ДНК. У довідці про смерть вказано, що загибель настала через численні переломи кісток.
«Тато – Янгол-Охоронець для нашої родини. Він живе в наших серцях. З дитинства захоплювалися його незламністю, впевненістю, силою духу, вірою та любов’ю до людей. Для нас він був і залишається прикладом справжньої Людини», – написали діти Єгор і Ксенія
«Ми прожили разом 38 років. У травні 2023-го мали б святкувати 40-у річницю весілля. Дуже важко і боляче без нього. Євгеній був дуже ерудований, природжений лідер, керівник. І при цьому – творча особистість. Коли мав час, то писав картини. На свята та дні народження ми влаштовували вистави: створювали сценарії, костюми. З родиною, друзями свого часу обійшли всі гори Криму. В 50 років стали на гірські лижі. Любили подорожувати. Ми прожили щасливе життя. Боляче усвідомлювати, що його вбили та ще із такою жорстокістю», – сказала Алла
Євгенія Матвєєва поховали в Бучі на Алеї слави 4 грудня 2024-го. Посмертно його нагородили Орденом «За мужність» 3 ступеня.
У Євгенія залишилися дружина і двоє дітей. Мама так і не дізналася про його загибель, вона померла в Дніпрорудному в травні 2025 року.
УВАГА! Допоможіть зберегти пам’ять кожного та кожної, чиє життя обірвалося через війну росії проти України. Заповніть форму з даними про загиблих на сайті Меморіал: «Вбиті росією».
Інші трагічні історії тут: https://nsn.net.ua/tag/memorial/
