Вбиті росією. Дмитро Станкевич був уродженцем Житомира. На початку повномасштабної війни знаходився за кордоном. Та без вагань повернувся додому заради своєї родини та Батьківщини. Брав участь у деблокаді Маріуполя, у звільненні Олександрівки, Станіслава, Херсона, воював на Запорізькому напрямку. Загинув під Покровськом. Він був на завданні у складі спецпідрозділу ГУР, коли почався щільний мінометний обстріл. Дмитро прикрив відхід групи, рятуючи побратимів…
Новини України – НСН під час загальнонаціональної хвилини мовчання щодня публікують матеріали, оприлюднені на платформі пам’яті “Меморіал” агенції “Або”.
Всі ці люди просто хотіли жити на своїй землі.
Вони – не цифри в статистиці.
Ми не маємо права забути.
Вічна і світла пам’ять кожному! Співчуття рідним і близьким.
Вбиті росією: Дмитро Станкевич
Сержант Дмитро Станкевич на псевдо Двіж поліг 30 квітня 2025 року у селищі Удачне на Покровському напрямку. Він був на завданні у складі спецпідрозділу ГУР, коли почався щільний мінометний обстріл. Дмитро прикрив відхід групи, рятуючи побратимів. Воїнові назавжди 26 років.
Дмитро народився 1 квітня 1999 року в Житомирі. Дитинство минуло в селі Некраші. З ранніх років вирізнявся активністю та цілеспрямованістю.
«Був дуже веселий, з таким сміхом, який знімав напругу навіть у найважчі моменти. Добрий і світлий. Завжди готовий підтримати, підставити плече, захистити слабшого», – розповів брат Максим
Після школи Дмитро навчався в Житомирському автомобільно-дорожньому коледжі та державному університеті «Житомирська політехніка». Був вихованцем клубу з рукопашного бою «Характерник» у СК «Динамо» в Житомирі. Брав участь у міських, обласних та всеукраїнських змаганнях, неодноразово здобував перемоги.
«Брат був сильним не лише характером, а й тілом – кандидат у майстри спорту з рукопашного бою. Але ніколи цим не хизувався. Його сила завжди йшла поруч із людяністю та повагою до інших», – сказав Максим
Для троюрідної сестри Сніжани він був не просто братом, а найкращим другом, якому вона могла довірити найпотаємніше.
«Поруч із ним ніколи не було сумно. Коли Дмитро приїжджав, для всіх це завжди було свято – він умів наповнювати простір світлом, усмішкою та щирим гумором. Завжди знаходив слова, жарти, підколи, які об’єднували людей і робили моменти теплішими. Коли він був поруч, усім було легко й радісно», – сказала Сніжана
На початку повномасштабної війни Дмитро був за кордоном.
«У той час я вже став на захист як співробітник ГУР. Дізнавшись про це, брат без вагань повернувся додому заради своєї родини та землі. Це було його усвідомлене рішення справжнього брата і воїна», – сказав Максим
Спочатку Двіж служив у 141-му батальйоні ТрО. Після цього у складі полку «Азов» брав участь у деблокаді Маріуполя.
«Він рятував побратимів під вогнем, не залишав поранених, діяв виважено й героїчно. На його рахунку десятки врятованих життів», – сказала сестра
Після виходу з оточення Дмитро продовжив службу у Волноваському районі у складі розвідувального взводу. Згодом брав участь у звільненні Олександрівки, Станіслава, Херсона, розміновував території, рятуючи мирних мешканців. У 2024 році воював на Запорізькому напрямку в роті вогневої підтримки. Завдяки бойовим і моральним якостям Двіжа відібрали до ГУР.
Дмитро безмежно любив батьків. Завжди з повагою говорив про них, дякував за все, що вони для нього зробили. Про те, що син воював, батьки дізналися лише після його загибелі.
Посмертно воїна нагородили медаллю «За бойові заслуги».
Поховали захисника 9 травня 2025 року на військовому кладовищі в рідному місті.
У Дмитра залишилися батько, мати, рідний брат, троюрідна сестра та інші рідні.
УВАГА! Допоможіть зберегти пам’ять кожного та кожної, чиє життя обірвалося через війну росії проти України. Заповніть форму з даними про загиблих на сайті Меморіал: «Вбиті росією».
Інші трагічні історії тут: https://nsn.net.ua/tag/memorial/
