Вбиті росією. Артем Сопутняк був уродженцем Луганська. Мав великий талант до малювання, але з юності мріяв про армію. Брав участь в АТО та ООС. Службу любив і пишався нею. Останню розмову з сином мама мала 3 березня 2022 року. А лише 13 лютого 2026 року Артема поховали у Львові…
Новини України – НСН під час загальнонаціональної хвилини мовчання щодня публікують матеріали, оприлюднені на платформі пам’яті “Меморіал” агенції “Або”.
Всі ці люди просто хотіли жити на своїй землі.
Вони – не цифри в статистиці.
Ми не маємо права забути.
Вічна і світла пам’ять кожному! Співчуття рідним і близьким.
Вбиті росією: Артем Сопутняк
Загиблі Захисники України: Артем Сопутняк
Майстер–сержант Артем Сопутняк на псевдо Green поліг 15 квітня 2022 року в Маріуполі на Донеччині. Йому було 39 років.
Артем народився 13 травня 1982 року в Луганську. Навчався у школі №37 в Маріуполі. «Сина дуже любили вчителі. Йому було нелегко, адже я працювала в тій школі. Але він ніколи не дозволяв собі жодних поблажок – ні в навчанні, ні згодом у житті», – розповіла мама Віра Миколаївна.
Освіту здобув у Маріупольському будівельному коледжі за спеціальністю «Громадянське будівництво», також навчався у Маріупольському державному університеті.
«У мого сина не було мирної професії, бо з юності він мріяв про армію, – пояснила мати. – Хоча мав великий талант до малювання. Міг годинами сидіти з олівцем у руках. Навіть у підрозділі залишив творчий слід – в «Азові» є шеврони, розроблені Артемом. Малював у кожну вільну хвилину»
З 2002 року Артем служив кінологом у Донецький прикордонний загін. Брав участь в АТО та ООС. Службу любив і пишався нею. Позивний Green отримав за зелений берет прикордонника.
У червні 2014 року, коли батальйон «Азов» не дав захопити Маріуполь, Артем вирішив, що має бути там. У 2016 році приєднався до підрозділу та став інструктором кінологічного взводу.
«Він був щасливим на службі. Світла людина. Не мав ворогів – з ним неможливо було ворогувати. І з першою дружиною зберіг добрі стосунки», – сказала мати
Останню розмову з сином вона мала 3 березня 2022 року, коли в Маріуполі ще було світло. Тоді жінка була в підвалі під постійними обстрілами. Спочатку через стан здоров’я не виїхала, а пізніше не наважувалася проходити фільтрацію – на блокпостах були списки родин військових.
«Лише у квітні 2023 року мені вдалося виїхати з окупації. Малюнки сина залишилися в маріупольській квартирі. Я була певна, що повернуся… Для нас він назавжди залишиться світлим і справжнім. Людиною, яка робила інших радіснішими», – сказала Віра Миколаївна
13 лютого 2026 року у Львові воїна поховали на Личаківському цвинтарі у Львові.
У Артема залишилися мама, дружина, двоє синів і донька.
УВАГА! Допоможіть зберегти пам’ять кожного та кожної, чиє життя обірвалося через війну росії проти України. Заповніть форму з даними про загиблих на сайті Меморіал: «Вбиті росією».
Інші трагічні історії тут: https://nsn.net.ua/tag/memorial/
