Вбиті росією. Олексій Чуча був уродженцем Сіверська. Був єдиною дитиною, першим онуком для бабусі й дідуся, які його дуже любили. У 2013 році Олексія призвали на строкову службу. Коли у 2014-му почалася війна, він підписав контракт. Пройшов шлях від рядового до старшого сержанта. Загинув у Маріуполі від авіаційного удару на території металургійного комбінату «Азовсталь».
Новини України – НСН під час загальнонаціональної хвилини мовчання щодня публікують матеріали, оприлюднені на платформі пам’яті “Меморіал” агенції “Або”.
Всі ці люди просто хотіли жити на своїй землі.
Вони – не цифри в статистиці.
Ми не маємо права забути.
Вічна і світла пам’ять кожному! Співчуття рідним і близьким.
Вбиті росією: Олексій Чуча
Загиблі Захисники України: Олексій Чуча
Вбиті росією. Олексій Чуча був уродженцем Сіверська. Був єдиною дитиною, першим онуком для бабусі й дідуся, які його дуже любили. У 2013 році Олексія призвали на строкову службу. Коли у 2014-му почалася війна, він підписав контракт. Пройшов шлях від рядового до старшого сержанта. Загинув у Маріуполі від авіаційного удару на території металургійного комбінату «Азовсталь».
Старший сержант Олексій Чуча поліг 24 березня 2022 року від авіаційного удару на території металургійного комбінату «Азовсталь» у Маріуполі. Воїнові назавжди 27 років.
Олексій народився 31 травня 1994 року в місті Сіверськ Донецької області. Ріс у родині, де панували любов, підтримка і щирість. Був єдиною дитиною, першим онуком для бабусі й дідуся, які його дуже любили.
«Коли він з’явився на світ, мені було лише 11 років. Я сама ще була дитиною, але дуже його любила. Він завжди був поруч зі мною, тому я ніжно називала його «хвостик» – завжди поруч, з довірою в очах», – розповіла тітка Ганна
Батьки любили Олексія і завжди його підтримували. З дитинства він був щирим, добрим і відкритим хлопцем.
«Він ріс у любові й сам умів щиро любити. Дуже цінував родину, поважав старших і завжди дбав про тих, хто поруч. У ньому поєднувалися спокій і внутрішня сила. Він умів підтримати, умів слухати і ніколи не залишав близьких наодинці з труднощами. Його усмішка заспокоювала і дарувала відчуття тепла», – сказала тітка
Навчався у школі №2. Був старанним і працелюбним, любив інформатику. Був проактивним і мав авторитет серед товаришів. Після 9 класу вступив до Бахмутського фахового коледжу транспортної інфраструктури, де опанував спеціальність «Обслуговування комп’ютерних мереж та систем».
У 2013 році Олексія призвали на строкову службу, яку проходив в Ужгороді. Коли у 2014-му почалася війна, Олексій підписав контракт із частиною 3057 Східного оперативно-територіального об’єднання НГУ 12-та бригада спеціального призначення «Азов» НГУ і переїхав до Маріуполя. Пройшов шлях від рядового до старшого сержанта. Обіймав посаду старшого спеціаліста групи спеціального шифрувального зв’язку 3 категорії.
«Навіть у військовій службі він залишався тим самим Олексієм – надійним, спокійним, відповідальним. Тим, на кого можна покластися. Тим, хто не підведе. У 2017 році одружився, і найбільшим щастям для нього стало народження сина Георгія. Він був люблячим чоловіком і турботливим батьком. Навіть у найважчі моменти війни він понад усе хвилювався за рідних, які залишалися в Маріуполі. Відсутність зв’язку змушувала його болісно шукати будь-яку інформацію про дружину і сина. І лише дізнавшись, що вони змогли евакуюватися, він зміг трохи видихнути», – сказала тітка Ганна
Оборонця посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
До сьогодні тіло воїна не знайдено і не поховано.
У Олексія залишилися мати, син, тітки, двоюрідні брати і сестра.
УВАГА! Допоможіть зберегти пам’ять кожного та кожної, чиє життя обірвалося через війну росії проти України. Заповніть форму з даними про загиблих на сайті Меморіал: «Вбиті росією».
Інші трагічні історії тут: https://nsn.net.ua/tag/memorial/
