Вбиті росією. Владислав Луцик був уродженцем Київщини. Захоплювався велоспортом. Закінчив ліцей за спеціальністю електрогазозварника. У квітні 2021 року підписав контракт із ЗСУ. Повномасштабне вторгнення зустрів із побратимами в Маріуполі… З 12 квітня 2022 року Владислава вважали зниклим безвісти. Обмін тілами відбувся у 2023 році, а за рік рідні отримали підтвердження загибелі за результатами ДНК-експертизи.
Новини України – НСН під час загальнонаціональної хвилини мовчання щодня публікують матеріали, оприлюднені на платформі пам’яті “Меморіал” агенції “Або”.
Всі ці люди просто хотіли жити на своїй землі.
Вони – не цифри в статистиці.
Ми не маємо права забути.
Вічна і світла пам’ять кожному! Співчуття рідним і близьким.
Вбиті росією: Владислав Луцик
Загиблі Захисники України: Владислав Луцик
Матрос Владислав Луцик поліг 12 квітня 2022 року в Маріуполі на Донеччині. Воїнові назавжди 23 роки.
Владислав народився 4 листопада 1998 року в місті Славутич Київської області. Навчався у школі № 1. Захоплювався велоспортом, брав участь у змаганнях і здобував нагороди.
«У сина був сильний характер – рішучий, упевнений у собі, не боявся труднощів. Був надійним, товариським, доброю та справедливою людиною», – сказала мати Олена
Владислав закінчив Чернігівський професійний будівельний ліцей за спеціальністю електрогазозварника. За фахом не працював, але йому дуже подобалася робота з металом.
У квітні 2021 року Владислав підписав контракт із 1 окремий батальйон морської піхоти, служив у Миколаєві.
«Син ніколи не думав про військову службу, але після вступу до лав ЗСУ його ставлення змінилося, він ніби знайшов себе. Його команда виборола друге місце на змаганнях із плавання в межах військових навчань. Його мотивація служити була проста: боронити свою країну», – сказала мати
Повномасштабне вторгнення Владислав зустрів із побратимами в Маріуполі. З 12 квітня 2022 року морпіха вважали зниклим безвісти.
Обмін тілами відбувся у 2023 році, а за рік рідні отримали підтвердження за результатами ДНК-експертизи.
Поховали оборонця 27 грудня 2025 року на кладовищі в місті Славутич.
«Буду пам’ятати його маленьким, люблячим, лагідним і чуйним синочком із чарівною усмішкою, який виріс у сміливого та відважного чоловіка зі своїм поглядом на життя. Я назавжди пишатимуся тим, яким був і ким став мій син», – сказала мати Олена
У Владислава залишилися мати, молодша сестра, вітчим, тітка та вірний пес.
УВАГА! Допоможіть зберегти пам’ять кожного та кожної, чиє життя обірвалося через війну росії проти України. Заповніть форму з даними про загиблих на сайті Меморіал: «Вбиті росією».
Інші трагічні історії тут: https://nsn.net.ua/tag/memorial/
