Вбиті росією. Володимир Драч був уродженцем Житомирщини. Працював фельдшером. Під час повномасштабної війни долучився до ЗСУ. Служив санітарним інструктором. Був поранений, але повернувся на фронт. Коли ситуація на Торецькому напрямку стала критичною, командування батальйону вирішило створити проміжний стабпункт на передньому краї, щоб встигати рятувати «важких». Більшість молодих медиків відмовлялися… Володимир Драч сказав: «Я піду»….
Новини України – НСН під час загальнонаціональної хвилини мовчання щодня публікують матеріали, оприлюднені на платформі пам’яті “Меморіал” агенції “Або”.
Всі ці люди просто хотіли жити на своїй землі.
Вони – не цифри в статистиці.
Ми не маємо права забути.
Вічна і світла пам’ять кожному! Співчуття рідним і близьким.
Вбиті росією: Володимир Драч
Загиблі Захисники України: Володимир Драч
Сержант Володимир Драч, псевдо Степанович, поліг 3 липня 2024 року біля селища Дружба Бахмутського району Донеччини. Ворожий дрон атакував позицію медиків, де він виконував обов’язок фельдшера. Йому назавжди 59 років.
Володимир народився 7 квітня 1965 року в селі Андрушки Житомирської області. Закінчив Київський фаховий медичний коледж ім. П.І. Гаврося (раніше – Київське медучилище № 2). Працював фельдшером.
Під час повномасштабної війни, у січні 2023-го, долучився до лав Збройних Сил України. Служив санітарним інструктором у 32 окрема механізована бригада. Тоді батальйон лише створювався: бійці жили в холодному сільському клубі й часто хворіли. Володимир власноруч облаштував там медпункт із ліжками, а через волонтерів знайшов ліки.
«Степанович був неймовірний. Де б ми не стояли – під Сумами чи на Харківщині, він одразу ліз в інтернет і вивчав історію цього місця: чим воно славне, хто тут народився. Потім збирав нас і проводив «лікбез». А ще він був магнітом для дітей. Усі місцеві малюки знали: де Степанович – там цукерки. Він був надзвичайно доброю людиною. Часто позичав хлопцям гроші, бо не міг інакше», – розповів побратим, офіцер Дмитро
16 жовтня 2023 року під час евакуації пораненого побратима біля села Орлянка Степанович потрапив під обстріл. Снаряд розірвався поруч, і уламком прошив йому стопу.
«Сестра з Німеччини передала йому дорогі берці Lowa. Вони були величезного 45-го розміру. Уламок зробив у них дірку, і Степанович у них так і ходив. Потім, коли сталася трагедія, ми саме за цими берцями та розміром ноги його й опізнали…», – додав Дмитро
Після поранення Володимир пів року лікувався. А на Великдень 2024-го раптом з’явився в розташуванні підрозділу – з повним кошиком пасок, відповідальний і готовий до роботи. Казав коротко: «Я маю бути з хлопцями».
Тоді ситуація на Торецькому напрямку стала критичною. Командування батальйону вирішило створити проміжний стабпункт на передньому краї, у селі Дружба, щоб встигати рятувати «важких». Це був величезний ризик. Коли заступник комбата з психологічної підтримки приїхав у медпункт шукати добровольців, більшість молодих медиків вагалися.
«Я сказав: «Треба вийти на рекогностування». Ніхто не погоджувався, – пригадав майор Денис. – І тут Драч каже: «Я піду». Я йому: «Куди ти підеш, Степановичу? Тобі на пенсію за кілька місяців!». А він вперся: «Хлопці не хочуть, значить піду я». З ним пішов і санітар Мальборо».
Поховали бойового медика в селі Велика Снітинка на Київщині.
У нього залишилися дружина Тетяна, сини Віталій і Вячеслав.
Інші трагічні історії тут: https://nsn.net.ua/tag/memorial/
УВАГА! Допоможіть зберегти пам’ять кожного та кожної, чиє життя обірвалося через війну росії проти України. Заповніть форму з даними про загиблих на сайті Меморіал: «Вбиті росією».
Інші трагічні історії тут: https://nsn.net.ua/tag/memorial/
