Вбиті росією. Олександр Соснов був уродженцем Запорізької області. У 2019 році підписав контракт із ЗСУ. На початку повномасштабного вторгнення був у Волновасі. Потім їх перевели до Маріуполя. «Попри свою брутальність, він був дуже м’якою, доброю, світлою та позитивною людиною. Таким його, мабуть, ніхто не бачив, крім мене. Поруч із ним було спокійно, і я нікого й нічого не боялася….» – розповіла дружина Анастасія. Наприкінці березня 2022 року їй зателефонував побратим чоловіка і сказав: «Сашка не чекай…». Забрати тіло Захисника не змогли…
Новини України – НСН під час загальнонаціональної хвилини мовчання щодня публікують матеріали, оприлюднені на платформі пам’яті “Меморіал” агенції “Або”.
Всі ці люди просто хотіли жити на своїй землі.
Вони – не цифри в статистиці.
Ми не маємо права забути.
Вічна і світла пам’ять кожному! Співчуття рідним і близьким.
Вбиті росією: Олександр Соснов
Загиблі Захисники України
Старший сержант Олександр Соснов народився 15 травня 1984 року в селі Богданівка Запорізької області. Закінчив Новобогданівську школу (нині – гімназія). Потім навчався у Запоріжжі на корабельного кока.
«Попри свою брутальність, він був дуже м’якою, доброю, світлою та позитивною людиною. Таким його, мабуть, ніхто не бачив, крім мене. Поруч із ним було спокійно, і я нікого й нічого не боялася. Він міг вислухати і зрозуміти. А ще він божественно готував різні салати, м’ясо та пік торти. Усі страви виходили шикарні», – розповіла дружина Анастасія
Після строкової служби Олександр залишився у військовій частині в рідному селі. Згодом служив у 57-й окремій мотопіхотній бригаді імені кошового отамана Костя Гордієнка та 56-й окремій мотопіхотній Маріупольській бригаді. Деякий час працював на залізниці. У 2019 році підписав контракт з 16-м окремим полком підтримки, а в 2021-му приєднався до 501 окремий батальйон морської піхоти. Обіймав посаду командира відділення – командира бойової машини 2-го відділення 3-го взводу 2-ї роти. Мав псевдо Угрюмий.
«На початку повномасштабного вторгнення чоловік із побратимами був у Волновасі. Потім їх перевели до Маріуполя. Він жалівся, що немає боєкомплекту, їжі та медикаментів. Вони ночували на бетонній підлозі, хлопці захворіли», – згадала дружина
Наприкінці березня 2022 року Анастасії зателефонував побратим чоловіка і сказав: «Сашка не чекай…». Олександр поліг 9 березня в Маріуполі під час бойового зіткнення з ворогом. Забрати тіло захисника не змогли. Йому було 37 років.
«Я покохала його і досі кохаю. Він чоловік із великої літери. Я знаю, що такого, як він, уже ніколи не зустріну. І його місце в моєму серці ніхто не займе. Красивий, сильний, розумний. Мій найкращий!», – сказала Анастасія
Посмертно воїна нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
У нього залишилися дружина і донька
Інші трагічні історії тут: https://nsn.net.ua/tag/memorial/
УВАГА! Допоможіть зберегти пам’ять кожного та кожної, чиє життя обірвалося через війну росії проти України. Заповніть форму з даними про загиблих на сайті Меморіал: «Вбиті росією».
Інші трагічні історії тут: https://nsn.net.ua/tag/memorial/
