Вбиті росією. Любов Шворак була вчителькою вищої категорії, 36 років викладала історію, була заступницею директора. Під час окупації залишалася вдома і не боялася доводити навіть загарбникам правду про історію України і приналежність Криму. Любов писала вірші, малювала. Стіни ліцею і стели на в’їзді у Токарівку були розмальовані нею. Обожнювала квіти. У Токарівці зруйновано все. Але це все потопало в квітах Люби… Жінка працювала біля дому – усувала наслідки попередніх двох обстрілів, коли на неї з дрона скинули боєприпас…
Новини України – НСН під час загальнонаціональної хвилини мовчання щодня публікують матеріали, оприлюднені на платформі пам’яті “Меморіал” агенції “Або”.
Всі ці люди просто хотіли жити на своїй землі.
Вони – не цифри в статистиці.
Ми не маємо права забути.
Вічна і світла пам’ять кожному! Співчуття рідним і близьким.
Вбиті росією: Любов Шворак
57-річна Любов Шворак загинула 22 травня 2025-го в селі Токарівка на Харківщині. Жінка працювала біля дому – усувала наслідки попередніх двох обстрілів, коли на неї з дрона скинули боєприпас. Смерть була миттєвою. За деякий час ворог здійснив четвертий скид, випаливши двір.
Любов була вчителькою вищої категорії. Народилася в Токарівці, закінчила Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 36 років викладала історію, була заступницею директора з навчально-виховної роботи Токарівського ліцею. Також обіймала посаду помічниці старости села.
Любов залишалася в селі й під час окупації у 2022-му. Знайомі переживали – адже, кажуть, як історикиня вона не боялася доводити навіть окупантам правду про історію України і приналежність Криму.
Токарівка розташована за кілька кілометрів від кордону з ворогом. У селі на травень 2025 року – 18 жителів. Любов була дев’ятнадцятою. Жінка, згадують друзі і колеги, свідомо обрала залишитися. Допомагала літній маломобільній матері й тим, хто відмовився від евакуації.
«Я за село відповідаю. Я буду остання, а як всі виїдуть – «закрию», – казала Любов журналістам
Вона взяла під опіку не тільки людей, а й полишених тварин.
Любов писала вірші, малювала. Стіни ліцею і стели на в’їзді у Токарівку були розмальовані нею. Жінка обожнювала квіти. Дуже любила свою онуку Юну. А останнім малюнком Любові стали квіти на сценічному костюмі Юни для повітряної гімнастики.
«Людина з неймовірною жагою до життя і неймовірною вірою в краще. За час повномасштабного вторгнення я не бачив нікого з такою жагою до майбутнього. У неї горіли очі, коли розповідала про відновлення школи, будинків у Токарівці», – сказав Олександр Кулик, начальник відділу Дергачівської міськради. На Любові, додав він, трималося життя в прикордонних селах
«У Токарівці зруйновано все. Але це все потопало в квітах Люби. Вона була нашим світлом у темряві, збирала місцевих на посиденьки, щоб підбадьорити. Вона стільки пережила, але я не бачила її без усмішки», – розповіла Вікторія Колодочка, староста Токарівського старостинського округу
Любов просила поховати її біля батька. Але через постійні атаки ворога загиблу не змогли відвезти на кладовище. Любов поховали в батьківському саду. Кілька разів намагалися організувати вивезення тіла, проте навіть уночі ворожі дрони не давали проїхати.
У Любові залишилися матір, донька, онука і син, який разом із нею допомагав жителям Токарівки і сусідніх сіл, а в 2024 році вступив до лав ЗСУ.
УВАГА! Допоможіть зберегти пам’ять кожного та кожної, чиє життя обірвалося через війну росії проти України. Заповніть форму з даними про загиблих на сайті Меморіал: «Вбиті росією».
Інші трагічні історії тут: https://nsn.net.ua/tag/memorial/
