Вбиті росією. Бойовий медик Сергій Кулинич загинув усього через три місяці після мобілізації. По його позиції влучила термобарична бомба. Він був уродженцем Полтавщини. Мама сама виховувала чотирьох дітей. Сергій працював на «Новій пошті», мріяв про сім’ю і дітей, але не судилося…
Новини України – НСН під час загальнонаціональної хвилини мовчання щодня публікують матеріали, оприлюднені на платформі пам’яті “Меморіал” агенції “Або”.
Всі ці люди просто хотіли жити на своїй землі.
Вони – не цифри в статистиці.
Ми не маємо права забути.
Вічна і світла пам’ять кожному! Співчуття рідним і близьким.
Вбиті росією: Сергій Кулинич
Загиблі Захисники України: Сергій Кулинич
Бойовий медик Сергій Кулинич поліг 9 грудня 2024 року внаслідок влучання термобаричної бомби по позиції на Луганщині. Захисникові назавжди 29 років.
Сергій народився в селі Білухівка Полтавської області. Мати сама виховувала трьох синів і доньку. Хлопець закінчив фаховий коледж у Харкові за спеціальністю «Ремонт і обслуговування сільськогосподарських машин». Потім його призвали на строкову службу. Сергій став водієм бронемашин, навчився їх ремонтувати.
«Доводилося працювати з ранку до ночі на власному величезному господарстві. Ми тримали чимало корів, биків, свиней, двох коней, а птицю ту – та хто її рахував. І город чималий був. Сергій був старшим, тому вся важка чоловіча робота була на ньому. Я й сама робила, і дітям спокою не давала. Але вони не жалілися. Встигали і вчитися, і з друзями погуляти. Їм було весело разом, дружно жили. Сергій був авторитетом і захистом для молодших братів і сестри. Добре навчався і з дитинства надзвичайно багато читав. Захоплювався художнім випалюванням по дереву. Він створював свої картини аж до того, як був мобілізований і потрапив у військо. Ще однією важливою стороною життя Сергія була віра. З раннього дитинства бабуся-баптистка почала брати його з собою на службу, тож він виріс вірянином і все життя належав до цієї конфесії. Син дітей дуже любив. Казав: «Хочу велику сім’ю. І воно так би й було, бо у баптистів така традиція», – розповіла мама Валентина Іванівна
Поки Сергій служив, родина переїхала до міста Чорноморськ Одеської області. Після демобілізації чоловік переїхав до рідних, почав будувати власний будинок і влаштувався працювати на «Нову пошту». Певний час заробляв на будівництві, але потім повертався до цієї компанії. Спочатку був касиром, згодом став оператором. Прагнув розвиватися, щоб здійснити мрію: завершити будівництво оселі та створити сім’ю. Хотів знайти дружину, яка б теж була баптисткою.
У вересні 2024 року Сергія мобілізували. Він пройшов навчання та отримав звання інструктора з бойової медицини. Боронив Україну у складі 66-ї окремої механізованої бригади. Мав хист, тож його хотіли відправити на підвищення кваліфікації до Норвегії. Але для статусу «бойового медика» потрібно було вийти на бойові позиції. Сергія відправили на лінію оборони Ізюм – Слов’янськ, до села Макіївка Луганської області.
У Сергія залишилися мама, брати та сестра.
УВАГА! Допоможіть зберегти пам’ять кожного та кожної, чиє життя обірвалося через війну росії проти України. Заповніть форму з даними про загиблих на сайті Меморіал: «Вбиті росією».
Інші трагічні історії тут: https://nsn.net.ua/tag/memorial/
