Вбиті росією. Захисник Олександр Іщенко був закатований у російському полоні. 26 місяців сімʼя боролася за його свободу, але, на жаль, повернути вдалося лише тіло… Захисник був родом з Маріуполя і боронив Україну в лавах полку «Азов». В травні 2022 року з «Азовсталі» вийшов у полон. 13 місяців разом із побратимами його утримували у Донецькому СІЗО. У липні 2023 році – перевезли до СІЗО в Ростові-на-Дону…
Новини України – НСН під час загальнонаціональної хвилини мовчання щодня публікують матеріали, оприлюднені на платформі пам’яті “Меморіал” агенції “Або”.
Всі ці люди просто хотіли жити на своїй землі.
Вони – не цифри в статистиці.
Ми не маємо права забути.
Вічна і світла пам’ять кожному! Співчуття рідним і близьким.
Вбиті росією: Олександр Іщенко
Загиблі Захисники України: Олександр Іщенко
Захисника Олександра Іщенка закатували у російському полоні 22 липня 2024 року. Судово-медична експертиза встановила, що причиною смерті стала «закрита тупа травма грудної клітки внаслідок контакту з тупим предметом». Оборонцю було 55 років.
Олександр народився у Маріуполі. Навчався у школі №33, потім в профтехучилищі №4 – на тракториста. Після служби в армії разом із батьком працював на металургійному заводі «Азовсталь». Однак ще з дитинства мріяв про морські простори, тож у 2000-му році закінчив морську академію. А невдовзі пішов у перший рейс. Був мотористом машинного відділення.
«Відтоді життя мого чоловіка було повʼязане з морем, це було справою його душі. Пишався, що побував у всіх куточках земної кулі. За 27 років роботи на флоті його неодноразово відзначали почесними грамотами, подяками, серед яких і грамота за рятування судна», – розповіла дружина Альона
У парі з Олександром вона була 34 роки. А познайомилися, коли обом було по 16, – на маріупольському пляжі «Піщанка». Пригадує: на дозвіллі чоловік захоплювався риболовлею, колекціонував марки.
У 2015-2016 роках Олександр брав участь в АТО у складі 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади.
17 лютого 2022 він повернувся з чергового рейсу і вже 27 лютого добровільно приєднався до місцевої територіальної оборони з подальшим переведенням до полку «Азов». У підрозділі був водієм. Під час боїв його сильно контузило.
В травні з «Азовсталі» вийшов у полон. 13 місяців разом із побратимами його утримували у Донецькому СІЗО. У липні 2023 році – перевезли до СІЗО в Ростові-на-Дону.
«Там їх засудили. А далі – ще 13 місяців жорстоких катувань. Олександр був мужнім, не терпів несправедливості, не хотів коритися, відмовлявся зрадити свою країну. У нас була змога листуватися, він писав тільки українською, не боявся побиття. Писав, що вчинив би так само, пішов би знову захищати свою землю, бо щиро любить свою країну», – сказала дружина
26 місяців сімʼя боролася за його свободу.
22 липня 2024 року Олександра Іщенка закатували у російських застінках. Він мав переломи майже всіх ребер, пробиту грудну клітку, дістав больовий шок.
«Олександр був надзвичайно привітною, чуйною, щирою людиною. Його серце завжди було відкрите для допомоги, навіть у полоні не дозволяв ображати слабких, ставав на захист жінок. Мріяв побудувати ферму, годувати людей якісними продуктами… Обожнював свою доньку. І дуже любив своє місто. Коли повертався з рейсів, ми щодня гуляли вулицями Маріуполя, біля нашого Азовського моря», – сказала Альона
Тіло Героя родина самостійно повернула в Україну. Поховали його на Алеї слави Краснопільського кладовища у Дніпрі.
В Олександра залишилися кохана дружина, донька, зять і онучки.
УВАГА! Допоможіть зберегти пам’ять кожного та кожної, чиє життя обірвалося через війну росії проти України. Заповніть форму з даними про загиблих на сайті Меморіал: «Вбиті росією».
Інші трагічні історії тут: https://nsn.net.ua/tag/memorial/
