Вбиті росією. Микола Горобченко був уродженцем Миколаєва. У 18 років пішов до армії, службі присвятив подальше життя. Миколу Горобченка вбили у полоні російські окупанти. «Ми з донькою були в будинку культури моряків. Чоловік привіз нам сухпайок. Ми поплакали. Микола побув кілька хвилин і попросив за першої нагоди виїхати з міста. Згідно з експертизою, мій чоловік загинув від пострілу у спину. Миколу катували, ще прижиттєво йому зламали під’язикову кістку» – розповіла дружина Захисника…
Новини України – НСН під час загальнонаціональної хвилини мовчання щодня публікують матеріали, оприлюднені на платформі пам’яті “Меморіал” агенції “Або”.
Всі ці люди просто хотіли жити на своїй землі.
Вони – не цифри в статистиці.
Ми не маємо права забути.
Вічна і світла пам’ять кожному! Співчуття рідним і близьким.
Вбиті росією: Микола Горобченко
Загиблі Захисники України: Микола Горобченко
Захисника Миколу Горобченка вбили у полоні російські окупанти 25 березня 2022 року в Маріуполі. Йому назавжди 27 років.
Микола народився в Миколаєві. Батько рано загинув. У родині було троє дітей. Миколу виховувала бабуся, поки мати працювала. Після школи навчався у Березнегуватському професійному ліцеї на будівельника. У 18 років пішов до армії, службі присвятив подальше життя.
З 2016-го жив у Маріуполі. У 2019-му вступив на заочне відділення в Приазовський державний технічний університет, де навчався за фахом «Соціальна робота». Переніс кілька контузій, які сильно позначилися на його здоров’ї, тож вирішив здобути вищу освіту, ще трохи послужити й у цивільному житті бути соціальним працівником – зокрема, хотів допомагати дітям. Та через повномасштабну війну не завершив навчання.
Микола мав багато друзів. Любив спорт. Вів здоровий спосіб життя. Займався кіокушинкай-карате. Брав участь в змаганнях зі східних єдиноборств, армреслінгу. А ще – в обміну військовим досвідом з британцями в Олешках на Херсонщині.
Був двічі одружений. У першому шлюбі народився син Микита, з яким він підтримував зв’язок.
Вдруге одружився з Євгенією, вона теж була військовою. Разом виховували її доньку Анну.
Подружжя служило у 503-му окремому батальйоні морської піхоти. А у 2020-му Микола підписав контракт з 3057 частиною НГУ. У квітні 2021-го отримав звання молодшого сержанта й обійняв посаду начальника військового наряду. 25 червня того ж року, коли Миколі виповнилось 27, подружжя придбало омріяний будинок на березі Азовського моря.
Незадовго до вторгнення Євгенія була списана за станом здоров’я. Востаннє вона бачила Миколу 9 березня 2022.
«Ми з донькою були в будинку культури моряків. Чоловік привіз нам сухпайок. Ми поплакали. Микола побув кілька хвилин і попросив за першої нагоди виїхати з міста. Моя донька не рідна Миколі, він її виховував з сімох років. Анна його любить і плаче за ним», – сказала Євгенія
16 березня їй вдалося врятуватися з Маріуполя. А 25-го Євгенія отримала звістку – Микола у полоні. Окупанти зняли відео, де він зв’язаний наручниками з іншим оборонцем, під примусом говорить завчений текст. На записі Євгенія побачила побої та сліди катувань.
«15 червня 2019 року ми одружились. 15 червня 2022 року в межах обміну тіло мого чоловіка привезли до Києва. Впізнала Миколу по татуюваннях, серед яких на лівому плечі було зображення черепа у береті з написом: «Вірний завжди слову. Спаси і сохрани». Згідно з експертизою, мій чоловік загинув від пострілу у спину. Миколу катували, ще прижиттєво йому зламали під’язикову кістку», – зазначила Євгенія
Микола Горобченко був нагороджений медаллю «Захиснику вітчизни», посмертно – орденом «За мужність» III ступеня.
Поховали захисника на Лісовому кладовищі в Києві.
У Березнегуватому в музеї на честь героїв розмістили світлину Миколи з біографією.
УВАГА! Допоможіть зберегти пам’ять кожного та кожної, чиє життя обірвалося через війну росії проти України. Заповніть форму з даними про загиблих на сайті Меморіал: «Вбиті росією».
Інші трагічні історії тут: https://nsn.net.ua/tag/memorial/
