Вбиті росією. Руслан Соколов був уродженцем Сумщини. Працював токарем, а останні роки – охоронцем у Києві. Руслана мобілізували у травні 2024 року. Був розвідником. Він зазнав поранення через скид з ворожого дрона, захищаючи побратима, якому надавав допомогу медик «Все буде добре, ми обовʼязково переможемо!» – це були останні слова, які від нього почули рідні…
Новини України – НСН під час загальнонаціональної хвилини мовчання щодня публікують матеріали, оприлюднені на платформі пам’яті “Меморіал” агенції “Або”.
Всі ці люди просто хотіли жити на своїй землі.
Вони – не цифри в статистиці.
Ми не маємо права забути.
Вічна і світла пам’ять кожному! Співчуття рідним і близьким.
Вбиті росією: Руслан Соколов
Загиблі Захисники України: Руслан Соколов
44-річний солдат Руслан Соколов, псевдо Сокол, поліг 28 лютого 2025 року у селі Кіндрашівка в Купʼянському районі Харківщини. Він зазнав поранення через скид з ворожого дрона, захищаючи побратима «Бетера», якому надавав допомогу медик.
Руслан народився 7 вересня 1980 року в місті Глухів на Сумщині. Навчався в місцевій школі №1. Потім опанував фах електрогазозварювальника у вищому професійному училищі. Згодом вивчився на електромонтера в агротехнічному фаховому коледжі. Працював токарем, а останні роки – охоронцем у Києві. На дозвіллі любив займатися спортом, вів активний спосіб життя.
«Усі, хто знав Руслана, говорять, що він був людиною з великим серцем: завжди готовий підтримати, допомогти чи просто знайти добрі слова. Він був душею компанії. Його доброзичливість і щирість притягували людей. В усіх колективах його любили та поважали. Він мав особливу здатність – залишатися в памʼяті тих, з ким звела його життєва дорога. Та найбільше місце в його серці займала сімʼя. Він був турботливим батьком для нашого сина та доньки, мріяв про щасливе майбутнє для них», – розповіла дружина Світлана
Руслана мобілізували у травні 2024 року. Спочатку він долучився до 32-ї окремої механізованої бригади, де був розвідником-навідником і тримав оборону Торецька на Донеччині. Після бою, коли врятував побратима, він написав рідним: «Думав – кінець. Та коли від тебе залежить життя людини – йдеш, повзеш, несеш…».
«Я служив разом із Соколом у 32-й бригаді. Вдячний йому, що витягнув мене в Торецьку з палаючої багатоповерхівки й вивів звідти. Він справжній Герой», – сказав побратим Святослав
З часом Руслана перевели до 42-ї окремої механізованої бригади, в складі якої виконував розвідувальні операції на Харківщині та Донеччині. «Все буде добре, ми обовʼязково переможемо!» – це були останні слова, які від нього почули рідні.
Захисника нагородили медаллю «Ветеран війни – Учасник бойових дій», почесним нагрудним знаком «Хрест хоробрих» та памʼятним знаком «Хрест доблесті».
«Тату, дякую за те, що ти в мене такий Герой, що вклав у мене найкраще. Це все я буду нести по життю та намагатися виконувати твої настанови, скільки матиму часу. Я ніколи не забуду, як матуся сказала, що наш тато став розвідником. У мене тоді була така гордість за нього», – сказав син Єгор
«Мій тато ніколи нічого не боявся. Зі шкільних років його всі називали «сонечком». І навіть коли ми вийшли із храму, трохи виглянуло сонце, хоча небо до цього було темним. Я думаю, що це він сказав усім «дякую» за те, що прийшли до нього на прощання», – поділилася донька Вікторія
Поховали героя в рідному місті на алеї Слави.
У нього залишилися мати Ірина, дружина Світлана, син Єгор і донька Вікторія.
УВАГА! Допоможіть зберегти пам’ять кожного та кожної, чиє життя обірвалося через війну росії проти України. Заповніть форму з даними про загиблих на сайті Меморіал: «Вбиті росією».
Інші трагічні історії тут: https://nsn.net.ua/tag/memorial/
