Вбиті росією. Валерій Купа був уродженцем Житомирщини. У 2014 році доєднався до лав «Азова». Любив фотографувати природу, особливо Азовське море. Станом на вересень 2025 року оборонця досі не поховано…. У Валерія залишилися мати, сестра та донька.
Новини України – НСН під час загальнонаціональної хвилини мовчання щодня публікують матеріали, оприлюднені на платформі пам’яті “Меморіал” агенції “Або”.
Всі ці люди просто хотіли жити на своїй землі.
Вони – не цифри в статистиці.
Ми не маємо права забути.
Вічна і світла пам’ять кожному! Співчуття рідним і близьким.
Вбиті росією: Валерій Купа
Загиблі Захисники України: Валерій Купа
Молодший сержант Валерій Купа на псевдо Отіс поліг 7 квітня 2022 року в Маріуполі на Донеччині. Він зазнав смертельних травм, потрапивши під ворожий обстріл. Воїну назавжди 33 роки.
Валерій Купа народився 17 листопада 1988 року в селі Підруддя Житомирської області. Навчався в Овруцькій школі.
«В дитинстві Валерчик дуже любив купатися в річці, вперше туди прийшов з батьком. Відтоді син завжди втікав на річку, де любив проводити час з ровесниками, там самостійно навчився плавати. Мав не дуже велике коло друзів, товаришував не з усіма», – поділилася його мати Валентина
У 2006 році опанував професію електрозварювальника в ПТУ №35, а потім пройшов строкову службу – служив в Івано-Франківську.
«Валерчик був дуже відповідальною та охайною людиною. Виріс у династії військових і сам прагнув служити в армії», – сказала мати Валентина
Валерій навчався у Київському училищі професійної підготовки працівників міліції. За словами рідних, він пішов у цю професію, щоб змінити уявлення про неї, щоб робити добро. Був активним учасником Революції Гідності. Працював за фахом, зокрема навчав курсантів. Але згодом таки залишив службу в правоохоронних органах.
У 2014 році доєднався до лав «Азова»: спочатку був снайпером, потім став водієм-сапером інженерно-саперного взводу однойменної роти. За словами Валентини, «Азов» для її сина став родиною.
«Ми познайомились з Отісом наприкінці весни 2015 року, коли він проходив навчання по снайперському курсу. Бін був мовчазним, закритим. Ми потоваришували вже після того, як утворився снайперський взвод і ми потрапили в одне відділення, – розповів побратим на псевдо Мясний. – Отіс став командиром відділення. Він бачив людей наскрізь, гарно розбирався в них, був ідеологічно підкованим, читав книжки. З ним було цікаво говорити на різні теми, він завжди висловлював свою думку, якщо вона відрізнялась від інших, і це не завжди закінчувалось добре для Отіса».
За життя воїн здобув відзнаку «За оборону України» та знак МВС-медаль «Захиснику Маріуполя».
Валерій Купа був дружбою на весіллі побратима на псевдо Гоголь. Із їхньою родиною Грицаєнків завжди був поруч на всіх важливих святах.
«Дуже любив нашого сина і мріяв про свого. У нього є донька: Валерій з Настею завжди подорожував, всі відпустки проводив із нею. Дуже її любив. Його хобі була фотографія. Отіс любив фотографувати природу, особливо Азовське море, – розповіла Вікторія Грицаєнко. – Коли він телефонував мені з Маріуполя, я чула в його голосі тремтіння. Казав, що обов’язково помститься за мого Віталія. Чоловік загинув 19 березня, а Валерія не стало 7 квітня. Отіс був вірним другом, мені його дуже бракує».
Станом на вересень 2025 року оборонця досі не поховано.
Посмертно воїна нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня, а також відзнакою Овруцької міської ради.
У Валерія залишилися мати, сестра та донька.
УВАГА! Допоможіть зберегти пам’ять кожного та кожної, чиє життя обірвалося через війну росії проти України. Заповніть форму з даними про загиблих на сайті Меморіал: «Вбиті росією».
Інші трагічні історії тут: https://nsn.net.ua/tag/memorial/
