«У шкільному творі ще в дев’ять років ти писав: «Знайомтесь, це я! Білявий, веселий, балакучий, не завжди слухняний. І ім’я в мене цікаве — Стьопа! Так звуть і мого дідуся. Вважаю, що чоловік повинний бути сильним…» …. Мама закатованого терористами українського підлітка Степана Чубенка просить підписати петицію, аби її сину присвоїли звання Героя України. Адже хто як не він заслуговує на таке звання? Залишилося лише 5 днів. А зібрано лише трохи більше половини необхідних для розгляду підписів. Чому ж українці так охоче поширюють фейкові картинки від ШІ, а дійсно важлива інформація залишається без уваги?…
Нижче розповідь мами Степана Сталіни Чубенка про сина… Її неможливо читати без сліз. Дочитайте, будь ласка, до кінця. І підпишіть петицію.
Мама закатованого Степана Чубенка розповіла про сина
«Ми щовечора лягаємо спати з мрією побачити його уві сні, поговорити, обійняти, поцілувати, захистити. Але такі сни бувають дуже рідко…
Коли народився, Стьопа, нам не дали побути разом. Тричі оповиту пуповиною дитину швидко забрали від ледь живої, стіклою кров’ю мами. Через 16 років душила вже не пуповина, а рушник в руках остервенілих п’яних виродків, що насолоджувалися своєю безкарністю.
Чому в мене не вийшло вирвати сина з лап відморозків, а вийшло тільки знайти тіло і привезти додому? Чому вийшло добитися засудження вбивць, але не вийшло добитися екстрадиції?..
У шкільному творі ще в дев’ять років ти писав: “Знайомтесь, це я! Білявий, веселий, балакучий, не завжди слухняний. І ім’я в мене цікаве — Стьопа! Так звуть і мого дідуся. Вважаю, що чоловік повинний бути сильним, тому вже три роки серйозно займаюсь греко-римською боротьбою. В вільний час дуже люблю грати в футбол, є фанатом команди “Шахтар”, їжджу на футбольні матчі, мрію стати футболістом. А ще я дуже люблю свою родину: маму, татка, братика Андрійка, дідуся та тітоньку. Кішку я теж люблю, але менше. Ось якби дозволили завести собаку”…
За півтора роки до загибелі сина ми взяли цуценя Бім. Він до цього часу сумує за господарем.
Стьопо! Я захоплювалась, коли ти відстоював свою точку зору, як тобі завжди вдавалось найти відповідні слова. І, звичайно, мені подобалась твоя завзятість. Я пам’ятаю, як ти склав список класу і надав кожному посаду у Верховній Раді. А сам був президентом, вставав під час уроку, співав гімн України та оголошував засідання відкритим. Я пам’ятаю, як ти казав, що незабаром почнеться війна, а ми тобі не вірили. Я пам’ятаю, як ти сказав, що знімеш прапор “ДНР”, щоб покласти, як ганчірку в туалеті. Я пам’ятаю, як ми сказали, що ми боїмось війни, а ти сказав, що нема чого боятися, бо ти нас будеш захищати.
Ми вже потім дізналися, що він і прапор “ДНР-івський” на площі знімав, і коли за славнозвісний “порєбрік” виганяли, кричав “Україна!” Казав: чому б це я повинний боятися, це моя земля, моя батьківщина, мої прапори.
Зараз багато хто каже, що він постійно зауважував: тільки мамі не кажіть! Невже, думаю, я такий монстр, що він так мене боявся? Але ні, відповідають: то він вас дуже любив та не хотів хвилювати зайвий раз.
З 15-ти Стьопа носив гостинці в дитячий будинок «Антошка» і любив гратися з дітьми.
Одного разу він попросив мене забрати страшненьке кошенятко, бо «в красивих більше шансів знайти родину, а це мало хто захоче забирати». Я тоді пожартувала: «ти одружуватись за цим же принципом будеш?»
Був незмінним воротарем краматорського «Авангарду».
Він був «порушником» в школі, бо не боявся казати на уроках історії, що «це не наша історія».
Він виходив з українським прапором, навіть коли це вже стало небезпечно для життя.
Приносив воду, їжу та інші потрібні речі для наших бійців, що стояли в Краматорську.
Стьопа говорив, що в житті є три святині: Бог, батьки і Батьківщина. І жодній з них не можна зрадити. Те, що це не просто слова, він довів у 2014 році і показав, що захищати Батьківщину можна і без зброї в руках.
Він загинув за те, що мав Україну в серці. Один зі свідків на очній ставці сказав мені, що наш хлопчик відважно тримався. Не плакав та не просив помилування перед смертю.
Я думаю, що він намагався їм щось доводити, бо завжди казав дуже переконливо та щиро. І з юнацьким максималізмом не погоджувався на будь-які компроміси. Вони, звичайно, пропонували воювати на боці “ополчєнія”, рити окопи Але у свої 16 років мав таку силу волі, таку мужність пройти все до кінця, що був готовий загинути, але не стати зрадником.
Його вбили за те, що він просто любив свою країну”.
СТЕПАН ЧУБЕНКО, Народний Герой України. У липні 2014 року викрадений бойовиками угрупування “Керч” на вокзалі в Донецьку за синьо-жовту стрічку на рюкзаці, за шалик футбольного клубу “Карпати” і за те, що не побоявся сказати ворогам, що Україна єдина.
Був закатований і застрелений п’ятьма пострілами в голову 27 липня 2014 року. Навічно 16-річний.
Підписати петицію про присвоєння Степанові звання Героя України можна тут: https://petition.president.gov.ua/petition/245406
