Радянські каральні органи не могли піймати його 10 років. Йому пощастило дожити до отримання Україною незалежності. А від звання Герой України він відмовився. Сьогодні у нашій рубриці «Постать дня» розповідаємо про легендарного ватажка української армії. Герой матеріалу – Василь Кук. Останній головнокомандувач УПА.
Його родина постраждала від репресій польської, а згодом – радянської влади.
Останній головнокомандувач УПА народився 11 січня 1913 року
11 січня 1913 року на Львівщині народився Василь Кук (псевдо «Василь Коваль», «Юрко Леміш», «Медвідь»), генерал-хорунжий, останній головнокомандувач УПА.
Василь Кук народився у селі Красне, нині Буського району Львівської області, у багатодітній селянській родині. Серед восьми дітей (двоє доньок і шестеро хлопців) Василь був другим.
Навчався у Золочівській гімназії. З 14 років належав до молодіжної організації «Пласт», куреня імені Івана Богуна. 16-літнім став членом юнацтва Організації українських націоналістів. У 21 рік Василя Кука засудив польський суд до двох років в’язниці за революційну діяльність.
Здобув юридичну освіту у Люблінському університеті, де познайомився з майбутнім главою Організації українських націоналістів Степаном Бандерою.
Понад чверть століття віддав партизанській війні
Понад чверть століття віддав Василь Кук партизанській війні проти польських, німецьких і радянських окупантів.
З початком Другої світової війни в 1939 році Василь очолював штаб похідних груп ОУН у східних областях України. А також очолив провідну похідну групу, яка прибула 30 червня 1941 року до Львова й організувала народні збори, на яких було проголошено Акт відновлення Української держави.
«Тільки большевики відійшли зі Львова, а ми після обіду туди прийшли відразу. Німецької влади ще не було. Фронт пішов дальше. Фактична влада була в наших руках. І ми могли скликати на тій ще нейтральній території народні збори. 30 червня 1941 року проголосили відновлення Української держави», –
згадував Василь Кук
Коли в 1950 році загинув Роман Шухевич, 37-річний Василь Кук прийняв командування Українською повстанською армією. На той момент завершився процес демобілізації бойових підрозділів УПА та її перехід у мережу збройного підпілля. А Кук був досвідченим конспіратором та здібним організатором. Головне завдання, яке вже на цьому етапі ставила перед собою УПА, – захист населення від репресій комуністичного режиму та пропаганда визвольних ідей.
З дружиною познайомився на Дніпропетровщині
Виконуючи підпільну роботу в південно-східних областях, Василь познайомився з місцевою дівчиною, очільницею юнацтва ОУН у Дніпрі Уляною Крюченко. Згодом вони побралися. У непростий для подружжя час народився син Юрій. Уляна передала немовля на виховання батькам Василя Кука.
Три роки хлопчик жив з дідусем і бабусею, але їх заарештували й вислали на Сибір, а трирічну дитину органи Міністерства державної безпеки СРСР відправили в дитбудинок Маріуполя. Там він провів 10 років.
Не могли зловити майже 10 років
Василь Кук як член Проводу ОУН став об’єктом розшуку НКВД і одним із фігурантів оперативно-розшукової справи «Берлога», заведеної на керівництво підпілля. Працівники радянських каральних органів не могли зловити Василя Куку майже 10 років.
Чекісти відзначали його надзвичайні здібності підпільника, хитрість та невловимість. Отримав розшуковий псевдонім «Борсук». Полювання на нього тривало майже десять років, доки Кука не здав «товариш».
23 травня 1954 року разом зі своєю дружиною Уляною Крюченко був схоплений співробітниками МВС УРСР в підземному бункері на Львівщині.
Василь Кук із дружиною прибули на зустріч зі зв’язковим. Невдовзі прийшов «Юрко», який мав переправити їх далі на схід, але перед тим запропонував перепочити в криївці неподалік. Подружжя погодилося, адже зв’язкового знали давно. У криївці швидко заснули. «Юрко» натиснув кнопку «Тривога», якою було обладнано сховок. За кілометри від цього місця в райвідділку КГБ засвітилась лампа, сигналізуючи, що пастка закрилася – «Борсук» упіймався.
Ув’язнення і звільнення
Василя Кука взяли в полон війська Міністерства державної безпеки СРСР. Без вироку суду він провів у тюрмах Києва й Москви шість років. Лідера ОУН такого високого рівня, який потрапив живим до рук чекістів, у КДБ ще не було. Шість років допитів не дали результатів. За той час радянська влада підготувала агента Богдана Сташинського, який убив Степана Бандеру. Після цього Кук був не потрібен радянській системі, але й розстріляти його в часи хрущовської відлиги не могли.
У 1960 році Василь Кук і його дружина були помилувані зі звільненням від кримінальної відповідальності. Як розповідає співробітниця Українського інституту національної памʼяті, кандидат історичних наук Леся Бондарук, 19 вересня того ж року Кук зачитав звернення по радіо до українців в еміграції. Його опублікували й у газеті «Вісті з України» – для поширення в діаспорі. Кук вставив у текст слова зі своєї давньої розмови з Ярославом Стецьком, які мали означати, що підпільний канал провалено. КДБ цього не зрозумів. З другого боку кордону був Степан Мудрик, який зрозумів, у чому справа: «Ми, коли прочитали цього листа, перестали посилати людей старими каналами».
Щоб тримати Василя Кука під постійним наглядом, КДБ забезпечило його квартирою у столиці, влаштувало на роботу в Центральний державний історичний архів у Києві, згодом – в Інститут історії АН УРСР».
Після звільнення Кук із дружиною забрали з дитбудинку свого сина Юрія. Нині він – кандидат фізико-математичних наук, живе в Києві.
Василь Кук з дружиною і сином
Василь Кук Закінчив екстерном Київський держуніверситет імені Тараса Шевченка.
Є автором десятків наукових праць з історії та культури України.
Відмовився від звання Героя України
У 2002 році Кук відмовився від звання Героя України. Пояснив це тим, що його побратимів досі на державному рівні не визнали учасниками бойових дій і боротьби за незалежність України.
Коли помер Василь Кук
Дружина Василя Кука померла у 1972 році.
Останні роки свого життя Василь Кук мешкав у Києві. В 1990-2007 роках співпрацював з редакцією «Літопису УПА». Був головою наукового відділу Всеукраїнського братства ОУН і УПА.
До останніх днів зберігав ясний розум, писав книжки, розповідав правду про УПА – в численних інтерв’ю, документальних фільмах, власних публікаціях у пресі, на зустрічах із молоддю в школах та університетах.
Василь Кук помер 9 вересня 2007 р. у своїй квартирі у Києві. Прощання з останнім ГК УПА проходило у Києві в Будинку вчителя, потім його тіло було перевезено до Львова, де продовжились панахидні заходи.
Поховали Василя Кука в його рідному селі Красне Львівської області. Так заповідав покійний.
Джерело: Український інститут національної пам’яті, Історія України
Ще новини України: Почувши вибух, накрив побратима собою і врятував ціною свого життя: історія Героя України Кирила Зіброва
