Іван Миколайчук став одним із тих українців, чиє ім’я давно переросло межі кінематографа. Актор, режисер, сценарист, музикант і справжній феномен української культури, він зумів зробити те, що вдавалося одиницям — показати світові Україну такою, якою її бачив сам. Його обожнювали глядачі, ним захоплювалися видатні митці, а радянська влада роками намагалася стримати його творчість.
15 червня виповнюється чергова річниця від дня народження людини, без якої неможливо уявити українське кіно ХХ століття.
Великий погляд Івана Миколайчука
Іван Миколайчук: шлях із буковинського села до великого кіно
Майбутній митець народився у 1941 році в селі Чортория на Буковині. Він був четвертою дитиною у родині, де загалом виховували тринадцятьох дітей.
Родина жила скромно, але в домі завжди звучали пісні, жарти й народні перекази. Саме тут формувався характер хлопця, який згодом стане символом українського кінематографа.
Іван із матірю Катериною
Перший вихід на сцену стався випадково. У сільському театрі ставили п’єсу «Безталанна» Михайла Старицького. Ніхто з хлопців не хотів грати старого немічного солдата, тому роль дісталася дванадцятирічному Іванові.
На подив усіх, він настільки переконливо зіграв літнього чоловіка, що після вистави його прийняли до театральної трупи. Для сільського хлопця це була справжня подія, хоча тоді ніхто ще не здогадувався, що перед ними майбутня легенда українського кіно.
Юний Іван Миколаячук
Дві книги, які визначили його долю
У 1958 році під час навчання в театрі-студії при Чернівецькому музично-драматичному театрі Іван познайомився з Марією Карп’юк.
Через кілька років вони одружилися і прожили разом усе життя.
Іван на Марія в театрі
Марія подарувала майбутньому чоловікові дві книги — «Кобзар» Тараса Шевченка та «Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинського.
Згодом цей подарунок набув майже символічного значення. Адже першими великими роботами митця стали роль молодого Шевченка у фільмі «Сон» та роль Івана Палійчука у знаменитих «Тінях забутих предків».
Наче сама доля заздалегідь підготувала для нього цей шлях.
Весільне фото
Як Миколайчук підкорив Сергія Параджанова
Коли Сергій Параджанов розпочав роботу над «Тінями забутих предків», головного героя вже фактично було обрано.
Проте все змінилося після кінопроб молодого студента.
Пізніше режисер згадував, що був буквально зачарований його грою.
За словами Параджанова, юнак світився дивовижним внутрішнім світлом, а його емоційність і природність вражали всіх присутніх.
У результаті саме Миколайчук отримав роль Івана Палійчука, яка принесла йому світову славу.
Це був той випадок, коли актор не просто грав персонажа, а буквально жив ним на екрані.
Проби до картини Олеся, 1971 р.
Фільм, який відкрив Україну світові
«Тіні забутих предків» стали справжнім проривом.
Картина отримала 39 міжнародних нагород та 28 призів на кінофестивалях світу, серед яких було 24 Гран-прі.
Лише за перший рік прокату стрічку переглянули понад вісім мільйонів глядачів.
Фільм став одним із найвідоміших українських культурних явищ ХХ століття. Пізніше Гарвардський університет навіть включив його до переліку обов’язкових для вивчення студентами-кінознавцями.
Для молодого актора це був тріумф. Для українського кіно — історична перемога.
Зустріч із Бельмондо, про яку говорили роками
Кадр із фільму Тіні забутих предків, 1964 р
Після одного з міжнародних фестивалів відомий французький актор Жан-Поль Бельмондо запросив українця на особисту зустріч.
Організатори підготували перекладача, однак француз відмовився від його послуг.
Він заявив, що якщо двом таким акторам потрібен перекладач, то акторське мистецтво нічого не варте.
За спогадами очевидців, вони провели чимало часу разом і майже не промовили жодного слова.
Їм вистачило професійного взаєморозуміння.
«Із тобою я готовий знову летіти на Місяць»
Не менш дивовижною стала історія зустрічі з Нілом Армстронгом.
Після показу фільму «Білий птах з чорною ознакою» на фестивалі у Белграді американський астронавт захотів особисто познайомитися з українським актором.
Під час зустрічі він сказав фразу, яку пізніше неодноразово цитували журналісти та шанувальники митця:
«Іване, із тобою я готовий знову летіти на Місяць».
Важко знайти кращий комплімент для актора.
Епізод з фільму Білий птах з чорною ознакою
Чому радянська влада не довіряла митцю
Попри міжнародне визнання, чиновники в Москві ставилися до нього насторожено.
Його творчість називали занадто українською.
Частину сценаріїв роками не дозволяли знімати. Нові проєкти блокували або затягували. Самого митця нерідко звинувачували у націоналізмі.
Причина була простою: він показував Україну не такою, якою її хотіла бачити радянська пропаганда.
У його роботах українці були сильними, талановитими, красивими та вільними людьми.
Саме це й викликало роздратування системи.
У товаристві однодумців
Режисер, який написав сценарій за три дні
У 1979 році вийшов «Вавилон ХХ» — режисерський дебют Миколайчука.
Сценарій до стрічки він написав усього за три дні та три ночі.
Фільм став однією з вершин українського кінематографа та приніс автору нову хвилю визнання.
Критики побачили в ньому продовження традицій Олександра Довженка, а самого режисера почали називати одним із найталановитіших українських митців свого покоління.
І. В. Миколайчук у ролі Фабіана в кінофільмі «Вавилон ХХ».
1979 р.
Людина, яка мріяла нагодувати всіх
Попри славу, він залишався напрочуд простою людиною.
Друзі згадували його як надзвичайно щедрого чоловіка, який легко міг віддати останні гроші іншим.
Одного разу він купив на всі свої заощадження стовідсоткову бочку пива та пригостив нею односельців.
А найбільшою його мрією було накрити стіл від Чорториї до Чернівців, щоб кожен охочий міг прийти й почастуватися.
Улюбленими стравами митця були борщ, куліш, печеня та мамалига.
Кадр із фільму Пропала грамота, 1972 р.
Людина, яка стала символом українського кіно
Життя Івана Миколайчука обірвалося у 1987 році. Йому було лише 46 років.
За цей час він зіграв десятки ролей, написав сценарії, створив власні фільми та допоміг українському кіно здобути світове визнання.
Його талант визнавали Сергій Параджанов, Жан-Поль Бельмондо та Ніл Армстронг.
А для українців він назавжди залишився людиною, яка змогла показати світові справжню Україну — щиру, талановиту і незламну.
Саме тому Іван Миколайчук і сьогодні залишається однією з найяскравіших постатей української культури ХХ століття.
Кадр із фільму Пропала грамота, 1972 р. 2
Вам також буде цікаво: Постать дня. Євген Коновалець: українець, якого Сталін наказав ліквідувати
