19 червня 1926 року у власному будинку на Волині був убитий Володимир Оскілко — генерал-хорунжий Армії Української Народної Республіки, один із наймолодших українських генералів доби визвольних змагань та людина, чия біографія й досі викликає запеклі суперечки серед істориків.
Для одних він назавжди залишився заколотником, який у найважчий момент виступив проти керівництва УНР. Для інших — далекоглядним військовим, що раніше за багатьох зрозумів справжню загрозу більшовизму і поплатився за свої переконання життям.
Від сільського вчителя до українського генерала
Володимир Оскілко народився 16 липня 1892 року в селі Городок на Волині в родині вчителя. Здавалося, його майбутнє було визначене наперед: навчання, педагогічна праця, спокійне життя у провінції.
Після закінчення учительської семінарії він працював учителем у поліському селі Жадень. Але історія підготувала для нього зовсім іншу долю.
Початок Першої світової війни змінив усе. Оскілка мобілізували до царської армії. Він воював на фронті, проявив себе як здібний офіцер і був нагороджений Георгіївським хрестом — однією з найпрестижніших відзнак того часу. До завершення війни він уже мав значний військовий досвід і авторитет серед солдатів.
Сімֹ’я Оскілка: Клавдія Костянтинівна Оскілко, донька Наталія Володимирівна та внучка Оксана (з кн. Є. Шморгуна «Громове дерево»)
Як Володимир Оскілко будував українське військо
Після революції 1917 року Оскілко активно включився в український національний рух. Повернувшись на Волинь, він став одним із тих офіцерів, які створювали українські військові частини з колишніх підрозділів російської армії.
У грудні 1917 року Центральна Рада призначила його командиром Волинської дивізії. Він брав участь у боротьбі проти більшовиків, обороні української державності та придушенні заколоту на заводі «Арсенал» у Києві.
Під час повстання проти гетьмана Павла Скоропадського Оскілко став одним із організаторів антигетьманського руху на Волині. Після перемоги Директорії його кар’єра стрімко пішла вгору.
У січні 1919 року, у віці лише 26 років, він отримав звання генерал-хорунжого та очолив Північну групу військ УНР чисельністю близько 40 тисяч бійців. Для молодої української держави це була одна з найбоєздатніших військових формацій.
Фото з кримінальної справи з розслідування вбивства Оскілка
Чому Володимир Оскілко виступив проти Петлюри
Саме цей епізод зробив його однією з найсуперечливіших постатей Української революції.
Навесні 1919 року Оскілко дедалі гостріше критикував керівництво УНР. Він був переконаний, що уряд занадто наближається до лівих політичних сил і допускає небезпечні компроміси з більшовиками.
Генерал вважав, що радянська Росія ніколи не визнає незалежну Україну, а будь-які спроби домовитися завершаться втратою державності. Крім того, він підозрював, що в урядові структури проникли агенти більшовицьких спецслужб.
У ніч на 29 квітня 1919 року Оскілко підняв заколот проти Симона Петлюри та уряду УНР. Повстанці заарештували кількох міністрів і тимчасово взяли під контроль Рівне.
Однак переворот тривав менше доби.
Петлюра швидко мобілізував вірні йому частини, а вже 30 квітня заколот був придушений. Сам Оскілко змушений був тікати, а згодом потрапив до польського ув’язнення.
Будинок школи, в якому мешкав Оскілко з сім’єю ( з кн. В. Остапука «Здолбунів»)
Життя після поразки
Після звільнення Оскілко оселився на Волині, яка після Ризького миру опинилася у складі Польщі.
Він зайнявся політикою, громадською діяльністю та журналістикою. Видавав газету «Дзвін», писав статті та спогади про події Української революції.
У 1924 році побачила світ його книга «Між двома силами», в якій він аналізував причини поразки українських визвольних змагань. Головною думкою автора була теза про те, що Москва ніколи добровільно не відмовиться від контролю над Україною. Сьогодні ці слова звучать особливо актуально.
Вікно квартири на другому поверсі, крізь яке було застрелено В. Оскілка (з кн. Є. Шморгуна «Громове дерево»)
Загибель Володимира Оскілка
19 червня 1926 року життя колишнього генерала обірвалося.
Пізно ввечері Оскілко повернувся додому в село Городок після роботи над черговим номером газети. Близько одинадцятої години ночі з темряви пролунав постріл.
Куля влучила просто в серце.
Вбивця зник без сліду. Володимиру Оскілку було лише 33 роки. Згодом слідство дійшло висновку, що за вбивством стояв агент радянської ЧК.
Особливо символічним виглядає те, що менш ніж за місяць до цього в Парижі був убитий Симон Петлюра — політичний противник Оскілка. Двоє людей, які колись опинилися по різні боки внутрішнього конфлікту в УНР, зрештою стали жертвами одного й того самого ворога.
Кімната, де було застрелено В. Оскілка (з кн. Є. Шморгуна «Громове дерево»)
Герой, заколотник чи трагічний державник?
Минуло сто років від дня його загибелі, але суперечки навколо постаті Володимира Оскілка не вщухають.
Безперечно одне: він належав до покоління українців, яких війна та революція за лічені роки перетворили із сільських учителів і студентів на генералів та державних діячів.
Городоцька церква, в якій відспівували В. Оскілка (з кн. Є. Шморгуна «Громове дерево»)
Його життя вмістило стрімке сходження, військову славу, політичний заколот, ув’язнення, журналістику та трагічну смерть від руки вбивці.
Саме тому Володимир Оскілко залишається не лише суперечливою, а й однією з найцікавіших постатей Української революції — людиною, яка по-своєму намагалася врятувати українську державність і заплатила за це найвищу ціну.
Некролог у часописі «Дзвін» (з кн. В. Остапука «Здолбунів»)
Пам’ятник В. Оскілку у с. Хотинь
Вам також буде цікаво: Постать дня. Віктор Некрасов: письменник, який не мовчав про Бабин Яр і заплатив за правду
