Викрали в Енергодарі, тіло повернули без деяких органів: страшний шлях журналістки Вікторії Рощиної, вбитої росією

Нижче частина з того, про що вдалося дізнатися. І про що має дізнатися весь світ.

Цей текст – частина міжнародного проєкту Viktoriia Project, ініційованого Forbidden Stories за участі провідних медіа світу.

• Forbidden Stories – паризька редакція, що продовжує справу журналістів, які загинули, опинилися за ґратами чи зазнали переслідувань через професійну діяльність.
• Після того, як 10 жовтня 2024 року стало відомо про загибель Вікторії Рощиної, редакція УП одразу ініціювала “Проєкт Вікторія”, щоб довести до кінця її надзвичайно важливе розслідування.
• Forbidden Stories взялася дослідити обставини перебування журналістки в російському полоні.
• Протягом шести місяців тривав глибокий аналіз документів, свідчень і судових матеріалів. До розслідування долучилися 13 міжнародних медіа, зокрема Forbidden Stories, The Guardian, The Washington Post, Le Monde, Die Zeit, Der Spiegel, ZDF, Paper Trail Media, IStories, France 24, “Українська правда”, DerStandart.
• Команда з 45 журналістів провела понад 50 інтерв’ю з тими, хто пережив російське тюремне ув’язнення та знає систему зсередини:
• Це міжнародне розслідування не лише відновлює голос журналістки Вікторії Рощиної – воно проливає світло на одну з найтемніших сторінок російсько-української війни, вимагаючи справедливості та відповідальності за злочини, скоєні проти цивільного населення.

Страшний шлях журналістки Вікторії Рощиної

Отже, Вікторія Рощина, фрілансерка УП та ще кількох українських видань, зникла на окупованій частині України в серпні 2023 року.

Відтоді її батько разом із адвокатами, українські журналісти та правозахисники намагалися дізнатися бодай якусь інформацію про її місце перебування та умови утримання. Лише в квітні 2024 року Росія офіційно підтвердила, що Вікторія перебуває в полоні.

Тіло повернули як “невідомого чоловіка” – без деяких органів як  і з позначкою СПАС

Наступний лист від російської сторони Володимир Рощин отримав торік 10 жовтня. У ньому родину Вікторії повідомляли, що вона померла. Жодних подробиць або обставин смерті російська сторона не надавала.

Це був для мене як удар… Мені важко про це говорити. Я не очікував такого… Тим більше балакали, вже налаштувалися зустрічати, а тут тобі таке! – розповів батько Вікторії в розмові з журналістами проєкту

У лютому цього року журналісти зустрілися з Володимиром у Кривому Розі, в торговельному центрі. Тут вони бачилися з Вікторією, коли вона заїжджала в місто, де живуть батьки, між відрядженнями на фронт.

Жодна російська структура не надала інформацію, що трапилось з Вікою, де її утримують, чи можна вірити тому листу, і якщо так, то де документи, що засвідчують її смерть і вказують на причини смерті, – розповідає він. – Весь цей час мене підтримує моя сім’я, ми молимося за Віку і віримо, що усе буде добре, – розповідав батько у лютому

Володимир показав у своєму телефоні лист, який отримав 8 лютого цього року від Апарату уповноваженої з прав людини в Російській Федерації Тетяни Москалькової.

Вопрос установления местонахождения В. В. Рощиной не оставляем без внимания, проинформируем о его решении, – йдеться в документі

14 лютого 2025 року, через шість днів після того, як батько Вікторії отримав цього листа від російського омбудсмена, Росія передасть українській стороні тіла 757 загиблих захисників.

Серед них і тіло під номером 757, яке було позначено в документах російської сторони як “невстановлена особа чоловічої статі” і містило єдину незрозумілу позначку: СПАС.

Під час першого огляду патологоанатоми встановили, що це тіло жінки. Експертиза, яку провели слідчі Офісу генерального прокурора, виявила співпадіння з ДНК журналістки Вікторії Рощиної на 99%.

Через стан тіла і його муміфікацію, за результатами судово-медичної експертизи, встановити причини смерті не вдалося, – повідомив журналістам начальник Департаменту війни Офісу генпрокурора Юрій Бєлоусов

Батьки журналістки звернулися з проханням провести додаткову експертизу, оскільки мають сумніви в її достовірності.

За словами Бєлоусова, на тілі жертви були виявлені численні ознаки катування та жорстокого поводження, зокрема садна та крововиливи на різних частинах тіла, зламане ребро. Також експерти побачили можливі ознаки застосування електроструму.

Тілесні ушкодження були спричинені за життя. Тому висока ймовірність, що до Вікторії Рощиної –застосовувалось катування, – каже Бєлоусов

Слідча група, яка проводить розслідування, підтвердила, що тіло привезли в Україну з ознаками розтину, який робили на території Росії. Також проєкту “Вікторія” від своїх співрозмовників в силових відомствах вдалося дізнатися, що деякі внутрішні органи були відсутні. Зокрема головний мозок, очні яблука, а також частина трахеї.

Міжнародний експерт-патологоанатом, до якого звернулися журналісти, вважає, що відсутність цих органів могла приховати той факт, що смерть настала внаслідок удушення або задушення.

Як вдалося згодом дізнатися, абревіатура СПАС може вказувати на “офіційну причину смерті”, встановлену російською стороною, і означає буквально наступне: суммарное поражение артерий сердца (з рос. – сумарне ураження артерій серця).

Офіційне розслідування триває. Можливо, воно проллє світло на умови утримання Вікторії та дозволить ідентифікувати росіян, причетних до катувань жінки.

Разом із колегами з інших міжнародних медіа українські журналісти намагалися встановити обставини, за яких Вікторія потрапила в полон, у яких тюрмах і як довго її утримували.

Це також історія про те, яке пекло, які випробування доводиться проходити українським цивільним на окупованих Росією територіях і в російському полоні.

«Я казав їй: «Доця, залишся». А вона: «Мені треба». Вікторія Здійснила щонайменше чотири поїздки на окуповані території

За час повномасштабного вторгнення Вікторія Рощина здійснила щонайменше чотири поїздки на окуповані території.

Розповідати про умови життя українців в окупації вона вважала своєю місією та обов’язком. Вікторія продовжила це робити і після першого полону, куди потрапила в березні 2022 року поблизу Бердянська. Тоді співробітники ФСБ утримували журналістку 11 днів і примусили записати відео, в якому вона відмовлялася від будь-яких претензій до російської сторони.

Вже після звільнення, незважаючи на вмовляння колег, Вікторія продовжила свою роботу в російській окупації. Вона розповідала про те, як проходили референдуми в окупованому Мелітополі та Маріуполі, разом із українцями провела 14 днів у пункті перетину у Василівці, намагаючись вибратися на підконтрольні українські території.

“Вже під час війни вона якось приїхала до нас додому і привезла з собою якусь пробиту каску та бронік, який важив десь 15 кілограмів, мабуть, і речі свої особисті. І потім каже: “Я поїхала”. Я кажу: “Доця, залишся”, – це було після 1-го полону. А вона каже: “Мені треба”. Ну то як мені її зупинити? Вона як щось надумає, то буде робити”, – розповідає Володимир Рощин.

Остання подорож. Затримання в Енергодарі

Колегам вдалося встановити, що Вікторія вирушила в поїздку на окуповані території 24 липня. Вночі 25 числа вона перетнула кордон у пункті Угринів – Долгобичув.

Далі її шлях пролягав Латвією до Росії через прикордонний контроль Лудонка, звідки вона доїхала до окупованого росіянами Мелітополя. Там журналістка планувала зібрати матеріал про поневолених українців у тюрмах окупантів. У Мелітополі Вікторія опинилася 26 липня. Востаннє на зв’язок із редакторами УП вона виходила 28 липня, не повідомивши, де саме перебуває.

Наскільки мені відомо, Віка зупинилась в Енергодарі. Вона знайшла там квартиру і мала в ній якийсь час жити. Але потім пішла по своїх справах. Від свідка (жінки, яка перебувала з Вікторією в одній камері –УП) відомо, що перед тим, як її затримали, над нею пролетів дрон. Після цього під’їхала машина і затримала Віку, – розповідає батько

Співкамерниця Вікторії в Таганрозі розповіла, що в Енергодарі її утримували у відділку поліції на проспекті Будівельників, 17.

У цьому місці росіяни облаштували катівню. Журналісти поспілкувалися з двома людьми, котрих теж утримували за цією адресою в 2022 та 2023 роках. Їх обох жорстоко били та катували струмом.

Сергій (ім’я змінене на прохання співрозмовника) опинявся з мішком на голові у приміщенні поліції Енергодара тричі за 2 роки життя в окупації.

“Опікувалися” цим місцем, каже чоловік, представники ФСБ. Принаймні так вони самі представилися йому під час першої зустрічі. Тоді Сергія звинувачували у зберіганні зброї, до якої він насправді не мав жодного стосунку. Два наступні рази чоловіку навіть не повідомляли про причини затримань.

На мені поламали ПР-ку (“палка резиновая”, спецзасіб, який використовують співробітники правоохоронних та силових структур – УП). Я вперше побачив, як резинова палка ламається. Ребра поламані були. Голова від прикладу пробита. Зуби вибиті. Таке собі, вся спина, руки – сині. А на другий раз, коли забрали, ще струм застосовували. Вони назвали це “звонок Путину”: на вухо надягали прищепку і на мізинець протилежної руки – так, щоб по діагоналі, і давали струм. Я й не пам’ятаю, як падав від удару. Другий раз, коли вдарило, то аж з кута кімнати діставали мене, – розповідає Сергій

Ймовірно, саме такий вид катування струмом пережила і Вікторія Рощина. Її співкамерниця пригадує, що журналістка розповідала, як їй під’єднували струм до вух:

Знаю, що струмом катували не один раз. І вона не говорила, скільки разів, але казала, що була вся синя.

Через тортури струмом у відділку поліції Енергодара в червні 2023 року пройшла співробітниця ЗАЕС Ірина Артюхова. Жінку викрали та привезли до катівні з подвір’я власної дачі. “Затримувати” її одну приїхали восьмеро чоловіків:

Це були не військові, вони були одягнені цивільно, але на них були бронежилети військові. Заламали мене, накрутили на голову кофтинку моєї дитини, щоб я їх не бачила

Вже у відділку стало зрозуміло, що росіян цікавила не Ірина, а її чоловік – Сергій Потинга, теж працівник ЗАЕС. Він займався волонтерством, розвозив по Енергодару гуманітарну допомогу для сімей із маленькими дітьми. Це, припускає Ірина, і стало причиною, з якої росіяни ним зацікавилися.

Попри те, що жінка не була основною ціллю, в день затримання її довго били, а після побиття демонстративно “піклувалися”: наполягали, щоб їла, та дали мазь від синців.

Вони облили мене водою та підключили струм, щоб воно сильніше било через воду, чіпляли прищепки на пальці, потім мені на мочки вух повісили. Били струмом щоразу, коли я казала, що не знаю, де чоловік. Били дубинками, пістолет в рот засовували, перебили мені вушну перетинку, так плескали біля голови. Прикладом били мені в ключицю, в одну точку. Потім, коли я вже на підлозі лежала, били мене кабелем. Казали: “Сейчас приедут чеченцы, они тебя изнасилуют, они таких любят”, – згадує жінка.

Сексуальне насильство з боку ФСБ – не рідкість. Опитані цивільні, що пережили полон, розповідають, що їм часто погрожували зґвалтуванням або примушували до одностатевих контактів.

Під час першої зустрічі з ФСБшниками, пригадує Сергій, його змушували зґвалтувати товариша, коли той впав знесилений від побиттів, а після відмови продовжили бити їх обох з іще більшою силою.

І Сергію, і Ірині зрештою вдалося виїхати з окупованого Енергодару.

Однак чоловік Ірини, якого таки вдалося розшукати росіянам, зараз перебуває в полоні в Таганрозі. У березні цього року російський суд за сфабрикованими звинуваченнями засудив Сергія до 18 років колонії.

Мелітополь

Після кількох днів у відділку поліції Енергодара Вікторію перевезли до окупованого Мелітополя. Журналістам вдалося встановити, що Віку, найімовірніше, утримували “на гаражах”.

Йдеться про неофіційну тюрму-катівню, яку росіяни облаштували після окупації міста. Це кілька приміщень, які розташовані неподалік автовокзалу, в промисловій зоні міста. До російського вторгнення тут розміщувалися кілька підприємств, зокрема елеватор. А з весни 2022 року окупанти почали привозити сюди полонених українців.

У Мелітополі Вікторія Рощина пробула до кінця 2023 року. На початку 2024-го разом із кількома іншими полоненими її перемістили в СІЗО № 2 Таганрога.

Офіційне підтвердження, що Вікторія перебуває в полоні, прийшло від росіян лише в квітні 2024-го. При цьому вони не зазначали, де саме її утримують.

Батько журналістки звертався до Міжнародного комітету Червоного хреста. Ті підтвердили, що Вікторія в полоні, однак доступу до неї не було. Жодних офіційних звинувачень російська сторона їй не висунула.

Таких ув’язнених правозахисники називають полоненими зі статусом incommunicado – через те, що Росія утримує їх без офіційних звинувачень, вони позбавлені можливості листуватися з близькими, вони не можуть мати адвоката і найголовніше – таку людину не можна “порахувати”.

Офіційна пенітенціарна система Росії і сама не знає, скільки в них перебуває цивільних заручників, оскільки велика частина людей утримується в неофіційних катівнях без жодного обліку та передачі інформації в офіційні установи. У такому статусі incommunicado люди, перебуваючи в катівнях на окупованих територіях чи в Росії, фактично опиняються сам на сам, будучи повністю не захищеними від жорстокого поводження та катувань, які витримують далеко не всі, – розповідає правозахисниця Людмила Янкіна.

СІЗО № 2 російського міста Таганрог. Смерть

У травні минулого року один зі свідків, з якими поговорили журналісти  проєкту, підтвердив, що бачив Вікторію в СІЗО № 2 Таганрога. Це місце можна назвати одним із найстрашніших для українських полонених. Зі слів звільнених відомо що в цей ізолятор не пускали ані адвокатів, ані міжнародні організації, як-от Червоний хрест чи спостерігачів від Організації Об’єднаних Націй.

Ув’язнені в Таганрозі ізольовані від зовнішнього світу – вони не мають права на зустрічі, передачі й листи. А тортури, які використовують росіяни, налічують кілька десятків типів і видів. Починаючи від побиття полонених під час так званої прийомки (коли українців тільки привозять до СІЗО і викидають із автозаків) і закінчуючи катуваннями голодом і криками людей, яких б’ють у сусідніх камерах.

І Вікторія опинилася в цьому місці.

Свідок (яка бачила Вікторію в Таганрозі) мені розповідала, що там годували гнилою картоплею. І свідок перші 3 місяці ту їжу не їла. Бо їсти її було неможливо. Але потім вона почала їсти все підряд, аби вижити. Віка теж не могла це їсти. Від недоїдання вона почала швидко худнути. Свідок розповідала, що в якийсь момент охоронці змушували Віку їсти, – розповів батько Рощиної в інтерв’ю журналістам

Він припускає, що Вікторія пішла на це свідомо: щоб змусити росіян або звільнити її, або перевести із СІЗО до лікарні, де можна було б отримати допомогу.

Як розповіла співкамерниця Віки, влітку 2024-го журналістку таки вивезли до лікарні, оскільки вона настільки ослабла, що їй було важко ходити самотужки. Батько Вікторії з’ясував, що до палати Вікторії приставили озброєну охорону.

Як саме її лікували, які діагнози поставили – невідомо. Та після кількох тижнів у лікарні Вікторію знову повернули до СІЗО Таганрога. Проте цього разу – в одиночну камеру, щоби тримати окремо від інших полонених.

Прийшла лікар, оглянула її, потім її госпіталізували, незрозуміло куди. Назад вона приїхала з “метеликом” на руці, прокапали її і змушували їсти, – розповідає ще один свідок у Таганрозькому СІЗО, з яким вдалося поспілкуватися нашому проєкту

Батько Вікторії пригадує, що в серпні він розмовляв із дочкою телефоном. Представники українського Координаційного штабу з питань поводження з полоненими просили його, щоб він вмовив Вікторію припинити голодування.

Я кажу: “Доця, треба їсти, пообіцяли тебе звільнити”. І вона каже: “Так, я їм, я обіцяю”. Віка така, що як скаже – то обов’язково зробить, – розповів батько Рощиної журналістам

З джерел у Головному управлінні розвідки та серед російських перемовників, що беруть участь в обмінах цивільними і військовими полоненими, відомо, що Вікторію мали обміняти у вересні 2024-го. Однак, на жаль, цього так і не сталося.

Чому саме, так і не вдалося дізнатися. Відомо, що 8 вересня Рощину вивели з камери і готували до довгої подорожі назад в Україну. Полонений у Таганрозі, з яким нам вдалося поспілкуватися, був одним із останніх, хто бачив її живою.

Ми попросили дівчину з камери допомогти їй спуститися. З її допомогою вона спустилася. Після цього прийшов охоронець і сказав, що журналістка так і не потрапила на обмін. Він додав: “Вона сама винна в цьому”, – розповів журналістам свідок

Співрозмовники авторів розслідування в українській розвідці ще в жовтні минулого року розповіли, що Вікторія померла під час етапування.

Історія Вікторії Рощиної не поодинока. Більшість українців у СІЗО Таганрога – військові. Проте росіяни тримають там і частину українських цивільних. Умови утримання для обох категорій полонених однакові.

Вже зараз ми можемо говорити про те, що росіяни готувалися до прийому полонених. І катування не були проявом “ініціативних груп” на місцях. Вони були частиною державної політики, – констатують автори розслідування

Повний текст розслідування – тут.

Читайте також: У тісному укритті сиділи разом: як двоє полонених українських воїнів взяли в полон своїх конвоїрів – дивовижна історія