Сумних історій переселенців, яким довелося переїжджати з тваринами під час війни і через це зіштовхнутися зі складнощами при пошуку житла, на жаль, дуже багато. Не так давно на всю Україну прогриміла історія двох літніх жінок з-під Покровська, яких виганяли жителі села Добрянка на Полтавщині через те, що переселенки приїхали з собаками і котами. Жінки вивезли з-під обстрілів десятки тварин, чим врятували їх від вірної загибелі. Але і з однією тваринкою, навіть невеличкою, дуже часто знайти житло на відносно спокійній території України важко. Це сумні реалії нашого часу.
Саме про це спеціально для «Реальної газети» підготувала матеріал журналістка Марина Терещенко. Вона зібрала історії 5 переселенок, яким довелося переїжджати з тваринами під час війни, а також розповіла свою власну.
«Новини України – НСН» публікують цей матеріал, в якому не тільки сумний досвід, але і корисні поради для тих, хто шукатиме житло з чотирилапими.
6 історій переселенців, яким довелося переїжджати з тваринами під час війни: «Дах над головою або собака. Переселенці про житло, відмови і дискримінацію через домашніх тварин»
Інесса Курінна та кіт Лексус
“Шкода, що за 11 років війни люди так і не зрозуміли, що переселенці заводили тварин не для того, щоб поневірятися по чужих хатах, а брали відповідальність у свої дома і родини. Ці тваринки такі ж переселенці, беззахисні душі, що потребують уваги та співчуття”, — каже Інесса Курінна
Її історія переїздів з котом Лексусом розпочалася у 2014 році і продовжується досі. За 11 років війни вони пережили близько десятка переїздів, кожен з яких ставав окремим випробуванням і для вже 15-річного кота, і для родини.
“Знайти житло з тваринкою набагато складніше, ніж родинам без тварин чи маленьких дітей”, — розповідає Інесса
Уперше родина зіткнулася з проблемою у 2014 році, коли змушена була залишити Горлівку:
Ми тоді виїхали до Харкова. На перший час нас прийняли знайомі, і там ми прожили два тижні, паралельно шукаючи житло. Саме одним з факторів, через які ми не могли знайти потрібний нам варіант, було те, що у нас було двоє дітей і кіт.
Якщо наявність дітей ще могла викликати розуміння у потенційних орендодавців, то кіт став непереборною перешкодою. Знайти житло, де погодилися прийняти родину з котом, вдалося лише за межами Харкова – у місті Дергачі. Спочатку родина знімала приватний будинок, а після вдалося знайти квартиру.
Компроміси стали нормою життя. Інесса чесно визнає, що доводилося погоджуватися на гірші умови заради можливості жити разом з улюбленцем.
2022 рік приніс нові виклики. Здавалося б, в умовах повномасштабної війни люди стануть більш толерантними та розумітимуть проблеми один одного. Проте реальність виявилася іншою.
У 2022 році ми вимушені були переміститися з Харкова до Броварів. Першу квартиру довелося шукати через знайомих, і нам дуже пощастило — власники поставилися з розумінням до того, що ми з котом, — каже жінка
Однак з часом власники квартири, де жили ВПО, повернулися з-за кордону, і питання житла постало знову.
Тепер стратегія пошуку Інесси змінилася — вона шукала людей, які самі мають тварин і можуть зрозуміти проблему. Цей підхід виявився ефективнішим — зрештою житло знайшли. Але через певний час квартиру виставили на продаж, тому зараз родина Інесси знову в пошуку.
Інесса провела власне дослідження ринку оренди і отримала такі результати:
Насправді складається враження, що менше ніж 5% усього ринку житла готові приймати людей із домашніми улюбленцями, або ж про це взагалі нічого не вказано в оголошеннях
За словами Інесси, з тваринами не беруть не тільки в елітні квартири з хорошим ремонтом, така ж ситуація і з житлом у доволі посередньому стані.
Я бачу кілька оголошень від однієї агентки, наприклад, у Броварах. І щоразу в них повторюється одна й та сама фраза: “Неплатоспроможних, з тваринами та з дітьми не турбувати”. Це виглядає дуже непривітно, — обурюється Інесса
Найболючішим для Інесси є усвідомлення того, що 11 років війни не навчили суспільство емпатії та взаєморозуміння:
Я знаю, що дуже багато родин переселяються з прифронтових територій саме з домашніми тваринами. Я думаю, що їм дуже важко шукати варіанти
Кіт Лексус за ці роки навчився стоїчно переносити постійні зміни місця проживання:
“Він звик до переїздів. За ці 11 років у нього їх було, мабуть, із десяток. Кіт сприймає переїзди дуже спокійно, швидко адаптується. Для нього найголовніше — щоб поряд були його люди”
Анастасія Брюханова та собака Єва
“Ми виїжджали під обстрілами з двома рюкзаками, сумкою з документами та Євою. Водій, який попередньо погодився вивозити собаку, коли приїхав, сказав: “А шо, эта псина едет с нами?” (Вона була ще цуценям). Це при тому, що ми віддали йому 10 тисяч гривень, а він взяв ще одного пасажира”, — згадує Анастасія Брюханова про евакуацію з Сіверськодонецька
Для собаки Єви дорога стала справжнім випробуванням на витривалість:
“Для Єви звуки обстрілів і досі – травма, а тоді було супер важко. Коли під’їжджали до Дніпра, там є звукові елементи на дорозі, вона до цього наче трохи заспокоїлася, і тут — знову стрес, гавкала, злякалася, та чесно кажучи ми теж, бо звучить воно, як арта”
Власники тримали цуценя на руках по черзі, говорили, заспокоювали. Єва витримала всю дорогу, хоча авто не зупинялося. З тих часів поїздка на машині для собаки – завжди стрес.
У Дніпрі родині пощастило з житлом: орендували квартиру, власник якої погодився на собаку.
Однак потім родині знову треба було переїжджати: тепер до Києва. Пошуки житла в столиці виявилися значно складнішими:
“Нам рієлтор запропонував буквально один варіант — двушку за 9,5 тисяч (потім оренду підняли до 12 тис.)”, бо, за її словами, знайти житло з собакою породи американський стафордширтер’єр — та ще проблема, — каже наша співрозмовниця
У Києві адаптація пройшла успішно:
“Собачники усі дружні. У нас вже з’явилися свої друзі: стаф Лі, двійняшки уіпети, джек расел Буба, французький бульдожка, доберман Джайна та багато інших і діти”, — розповідає власниця Єви
Особливо зворушливою була реакція дітей на появу нового чотирилапого:
“Заходиш до парку, вони біжать “Єва прийшла!”. Я спочатку була у шоці — вони з різних сторін набігають, а собака, яка дуже любить на всіх з лапками ставати, стоїть і терпить, поки вони її відпустять. Сусіди спочатку побоювалися, а потім закохалися”
Згодом родина перебралася на півтора року в село. Перебування в селі не стало проблемою для міської собаки, хоча мало свої особливості:
“У селі Єва теж нормально пристосувалася, інших собак ми майже не бачили, бо там з ними майже ніхто не гуляє, а сусідські дуже цікавляться, але бояться. Озеро сподобалося, бігати, але коли вона побігла до сусідів, то вирішили, що без повідця більше ні-ні”.
Характер Єви залишався незмінним попри всі переїзди:
“Сказати, що вона стала іншою — ні. Стафонька та й стафонька — за будь-який кіпіш — хоч спати, хоч гуляти, хоч знову переїжджати”
Попри на численні переїзди, Єва демонструє вражаючі адаптивні здібності, що навіть дивують її власницю.
“Загалом, мені здається, Єва адаптується у нових місцях скоріше за нас. Я дуже переживала, що після півтора року у селі вона “здичавіє”, але ні — декілька прогулянок, все понюхати, ознайомитися і норм. Єдине, що поки що нас бояться, бо на районі в основному маленькі собаки”
Анастасія щиро бажає всім переселенцям стабільності.
“Щодо лайфхаків нічого не скажу. Нам весь цей час везло з житлом і людьми, сподіваюся, що так буде і далі. А переселенцям бажаю знайти своє власне житло. Бо переїзди гірше пожеж, правду кажуть”.
Марина Кліменко, кіт Кекс та кішка Плюшка
“Ми евакуювалися із Сіверськодонецька до Ужгорода, власною автівкою разом із близькими друзями. Моя родина має двох котів, їхня також двох. То у моїй крихітній машинці було як у казці про Рукавичку: 4 переляканих початком війни дорослих та 4 незадоволених поїздкою кота”, — згадує Марина Кліменко
Не всі коти однаково переносили дорогу:
“Старший кіт Кекс звиклий до поїздок у потязі, тож з ним особо проблем не було. А Плюшка волала від Рубіжного до самого Ужгорода”.
Марина мала досвід переселення, тому розуміла, що треба готуватися заздалегідь:
“Я переселенка з 2014, тож я розуміла, що війна буде і доведеться тікати ще. Десь за тиждень після повномасштабного вторгнення росіян я почала давати котам заспокійливе, щоб їм було легше перенести дорогу. Спакувала валізку із кормом, туалетами, записами від ветеринара та ковдрою, що пахне нашою квартирою у Сіверськодонецьку”.
Марина каже, що взяла для котів все, а для себе — майже нічого.
В Ужгороді з пошуком житла виникли проблеми. Пізніше в Полтаві, куди переселенці згодом переїхали, ситуація була кращою:
“Мені відмовили у дуже занедбаній однокімнатній квартирі за 17 тисяч гривень, в якій вікна були фанеркою забиті, бо в мене коти. А коли переїхала в Полтаву, все склалося без проблем, господиня нашої квартири дуже любить тварин”
Що стосується загальної адаптації Кекса та Плюшки до нового життя, то тут проблем не виникло: “Вони вже треновані, тож адаптація була миттєва”.
Підсумовуючи свій досвід, Кліменко ділиться практичними порадами для тих, хто може опинитися в схожій ситуації:
“Головний лайфхак у дорозі — це заспокійливе для тварин та одноразові пелюшки замість лотка. Вони не займають багато місця та їх легко утилізувати. Та якусь свою футболку у переноску, щоб пахла домівкою та заспокоювала пухнастого”.
Дар’я Куренная та собака Піхота
“Піхота з’явилася під час повномасштабного вторгнення. Я тоді вже 8 років була переселенкою з Донецька. Собака народилася на позиціях у коханого, і 7 місяців каталася по різних ділянках, де була бригада. Зрештою власники квартири дозволили мені її забрати. З нею ми вже пережили декілька переїздів”, — розповідає Дар’я Куренная
Дар’я розуміла, що з собакою і донецькою пропискою може бути нелегко:
Квартиру, яку зараз винаймають, знайшли завдяки самій Піхоті:
“Я дала оголошення в групі району, додавши її фото, що вона дуже любить наш парк і шукає житло поруч для своїх двоногих. З рештою, варіант знайшовся. Перед цим звичайно був треш. Бо одні не хотіли здавати військовому, інші — переселенцям, треті — через собаку. При тому проти собаки зазвичай виступали власники максимально стрьомних хат, де важко щось зіпсувати ще більше”, — згадує Дар’я Куренная
За словами власниці собаки, при оренді в принципі додаткових складнощів не було: “Ми не платили подвійну заставу за те, що буде жити собака. Але все залежить від власників житла. Знайомим виставили якось потрійний залоговий платіж за кішку”.
Дар’я говорить, що Піхота вдома любить спати або гризти своїми іграшками, тож шкоди від неї ніякої. Але якщо вона щось пошкодить, то родина компенсує власникам, бо вважає, що нечемна поведінка собаки — це провтик хазяїна.
“Довелося вчити її бути чемною собачкою, щоб ми разом їздили і ходили в різні заклади та установи”, – зізнається Дар’я Куренная
Піхота швидко завоювала симпатії людей:
“Піхота вміє причаровувати людей. Навіть якщо нагавкає на когось, то люди стоять і посміхаються і щось жартують у відповідь. В магазинах на районі, куди ми ходимо разом, її знають, вітаються з нею. Хтось намагається пригостити. В тролейбусі нам часто поступаються місцем”.
Наталя Дєдова, кіт Марсель та кішка Кася
“Першого кота звуть Марсель. Він шотландець з Маріуполя — кіт, якого ми з чоловіком взяли 11 лютого 2022 року. А 11 березня мій чоловік загинув у нашій квартирі в Маріуполі. Я, мій син Саша, моя мама, свекор і кіт вимушені були залишити місто”, — розповідає Наталя Дєдова
Коли їхали, Марсель сидів у закритій сумці з невеликою кількістю корму, який встигли забрати з дому. Він був маленьким і не дуже розумів, що відбувається. Їв, наскільки міг, пив воду, справляв природні потреби просто в тій же сумці.
Спочатку родина один день була в Мангуші під Маріуполем, потім поїхали під Мелітополь, де провели десять днів. Під час перебування в евакуації був і момент, коли кота загубили:
“Ми шукали Марселя в селі під Мелітополем, на вже окупованій території. Ми жили в приватному будинку з багатьма маріупольцями. Одного разу я не можу знайти Марсіка — кімнат багато, людей багато, не розумію, де він”.
Наталя обшукала всю хату, вийшла у двір, ходила по городах, питала сусідів, чи ніхто не бачив кота. Виявилося, що Марсель забився під маленький диван, заліз під нього в кут, у саме далеке місце.
2 квітня 2022 року родина виїхала до Запоріжжя, де жили до 8 жовтня того ж року:
“Ми жили в пансіонаті на Хортиці. Кімната була маленька для трьох людей – мене, мами і сина. Вранці моя мама вигулювала Марсіка на повідку, бо йому потрібна була активність, а нам треба було спати”.
Потім, з 8 на 9 жовтня 2022 року, пансіонат обстріляли росіяни. Родина терміново виїхала до Києва. В дорозі коту було важко — він важко дихав, постійно висував язик, наче хотів пити, але то був стрес.
Найбільша проблема для переселенців з тваринами пошук житла:
“Поки ми були на Хортиці, я шукала квартиру. Спочатку через рієлторів, але мені одразу сказали, що за кота доведеться доплачувати. Наприклад, якщо квартира коштує 10 тисяч, то я маю заплатити 10 за останній місяць, 10 за передоплату і ще 10 за кота як заставу на випадок, якщо він щось пошкодить”.
Тоді жінка написала пост у Facebook і знайшла квартиру через знайомих:
“Коли сказала про маленького кота, мені відповіли: “Наташо, є люди, які поводять себе гірше за тварин — після них квартира в гіршому стані, ніж коли живуть люди з тваринами”.
Зараз Марсель продовжує переживати наслідки війни:
“Стресує через обстріли. Він завжди на це реагує — першим біжить до дверей, щоб вийти хоча б у коридор. Останніми днями, під час обстрілів, мій син з мамою ходили в метро і брали з собою Марселя”.
Тепер у житті Наталі сталися зміни. З’явилася ще й кішка Кася — в родині Наталі та її нового чоловіка. І знову під час пошуків житла з тваринами виникли проблеми:
“Коли ми з чоловіком шукали квартиру, я дивилася оголошення на сайтах нерухомості. Коли просто обираєш квартиру в районі, то з’являється, наприклад, 70 варіантів. Коли натискаєш фільтр “з тваринами” – залишається 6″.
Жінка помітила закономірність, що з тих квартир, які залишаються для оренди з тваринами, більшість у дуже поганому стані:
“Коли ми знайшли нашу теперішню квартиру, вона виявилася гарною, з ремонтом, але тут уже жили переселенці з тваринами, жила донька власниці теж з тваринами. Люди виявилися людяними. Ми розуміємо, що якщо тварина щось зробить, будемо відшкодовувати. Але ми доглядаємо за всіма – є дряпка, іграшки. Понад місяць живемо тут — усе нормально“.
Досвід авторки: Марина Терещенко, кішка Шеллі та пес Одін
Моє життя — постійні переїзди. Робота наша з чоловіком така, що довго на одному місці не затримуємося. Після Луганська у 2014-му — Кременчук, Київ, Сіверськодонецьк, Дніпро, знову Київ, потім передмістя столиці, тепер — Житомирщина. Майже весь цей час з нами дев’ятирічна кицька Шеллі. На її рахунку вже 8 переїздів! Ще у нас є півторарічний пес Одін — у нього поки що два переїзди. Додайте сюди луганську прописку та чоловікову держслужбу, і зрозумієте, як важко нам орендувати житло.
Зараз знову збираємося. Знову село, бо для нас це — найкращий варіант. Собака росте, його здоров’я не дуже — хронічна хвороба на все життя, тому робимо все, щоб він міг гуляти, коли є сили, а не тільки тричі на день за розкладом. Та й у будинку більше місця, ніж у квартирі.
Шеллі, як досвідчена дівчинка, вже спокійно дивиться на збори. Відвойовує собі коробки й ховається там, наче у фортецях. Одін навпаки — цікавиться всім підряд, намагається спробувати на зуб, погратися з усім, що падає. Щоб його відволікти, тренуємо команди: “віддай”, “принеси”, “місце”, “сховай”. Так і поєднуємо пакування з іграми.
Як переселенка зі стажем раджу — маркуйте коробки! Дуже корисна річ. Я клею папірчики: “кухня”, “тостер”, “книги”, “ковдри”, “іграшки Шеллі”, “палиці Одіна”.
За тиждень до переїзду починаю давати тваринам заспокійливі. Спочатку раджуся з ветлікарем, підбираємо індивідуально: хто скільки важить, який вік, які хвороби.
Тварин перевозимо в останню чергу — тільки після того, як вантажники привезуть меблі, техніку, речі, щоб їм легше адаптувалися, відчувши рідні запахи.
Дорогу переносять нормально. Головне — щоб не було дуже спекотно чи холодно. Це контролюємо в машині кондиціонером або ковдрою, яку купували спеціально для Шеллі. У бардачку на всяк випадок завжди протиблювотні для тварин, їхні паспорти та сорбенти.
Щодо житла — нам простіше знімати не дуже гарні квартири й будинки, але самим приводити до ладу. Так більше варіантів і господарі легше погоджуються на тварин. Майже в кожному випадку ми щось самостійно ремонтуємо, фарбуємо та приводимо до ладу. Зазвичай, коли ми виїжджаємо, житло стає краще, ніж при оренді. Тому часто чуємо від господарів: “Ну якщо що, повертайтеся”.
Ще новини України і світу: Незабаром в Україні стартує дистанційне обстеження зруйнованого житла в зоні бойових дій для отримання компенсації через єВідновлення
