Військового з Дніпропетровщини на росії засудили до 23 років тюрми. Рідні сподіваються, що його все ж таки обміняють. Але надія згасає з кожним днем. А вирок російського «суду», винесений наприкінці жовтня цього року, став справжнім ударом для сім’ї Захисника. Мама хлопця сподівається, що публічне висвітлення його історії і суспільний резонанс допоможуть звільнити сина…
Історію 27-річного Святослава Шевченка розповіли журналісти-розслідувачі з Медійної Ініціативи, передають «Новини України – НСН».
27 жовтня 2025 року Південний окружний військовий суд у Ростові-на-Дону оголосив вирок трьом українським військовослужбовцям. Серед них – Святослав Шевченко. Також вироки отримали Андрій Федочук та Микола Принц.
Святославу Шевченку присудили 23 роки суворого режиму, Андрію Федочуку — 22, а Миколі Принцу — 18.
Зліва направо: Микола Принц, Андрій Федочук, Святослав Шевченко. Фото: російське медіа
З 2017 до 2022 року усі троє були у складі українського добровольчого підрозділу “Ведмеді”, який в Росії визнано терористичною організацією.
Військових звинуватили в участі у незаконному збройному формуванні, проходженні навчання з метою здійснення терористичної діяльності та насильницькому захопленні влади.
Військового з Дніпропетровщини засудили на росії: що про нього відомо
Святославу Шевченку 27 років, він родом із Дніпропетровської області. Змалку полюбляв спорт, займався боксом. Після закінчення технікуму вирішив, що хоче захищати Батьківщину.
У 2017 році він пішов добровольцем на війну, так потрапив до лав Української добровольчої армії, — розповіла мама хлопця Галина Шевченко
Згодом Шевченко приєднався до диверсійно-штурмової групи “Ведмеді”, де виконував обов’язки парамедика. У 2022 році, коли почалось повномасштабне вторгнення, Святослав разом із побратимами перебував на околицях Маріуполя.
Як Святослав Шевченко потрапив у полон
Наскільки мені відомо, спершу його підрозділ потрапив на завод Ілліча, де вони приєдналися до 36 бригади морської піхоти, — говорить пані Галина. — Ще наприкінці лютого — початку березня ми могли до нього додзвонитися, а потім він сказав, що виходитиме на зв’язок, коли буде можливість.
12 квітня 2022 року завод Ілліча захопили російські військові, майже всі, хто тримав там оборону, потрапили в полон. Однак невеликій групі на чолі з в.о. командира 36-ї бригади Сергієм Волинським вдалося прорватися на територію Азовсталі. Святослав Шевченко був у тій групі, він супроводжував поранених.
Оборона Азовсталі тривала до 16 травня того ж року. Тоді, за наказом вищого командування України, усі підрозділи, що перебували на території меткомбінату, здалися в полон заради збереження життя особового складу.
17 травня Святослав нам зателефонував і сказав, що вони виходять у полон, а потім ми вже побачили весь цей процес у російських новинах. Десь на місяць зв’язок із ним зник, – розповіла мама
З полону хлопець зателефонував лише один раз, коли перебував у Волноваській виправній колонії № 120, більш відомій як Оленівська. Тоді він запевнив маму, що з ним усе добре. Сім’я Святослава припускає, що після Оленівки його перевели до слідчого ізолятора у Донецьку.
Три роки “суду”
Аналізуючи відкриті джерела, журналісти МІПЛ відстежили подальшу хронологію подій. У червні 2022 року пресслужба так званої генпрокуратури “ДНР” оголосила, що розпочинає судовий процес над “Ведмедями”, а за кілька днів так званий верховний суд “ДНР” оголосив, що справу слухатимуть у закритому режимі. Назовні звучало, що ДШГ “Ведмеді” “нападали на військовослужбовців “ДНР”, катували та вбивали полонених, вчиняли диверсії з метою залякування та вбивства мирного населення”. Через це, стверджували окупаційні слідчі, постраждало понад сто осіб.
Фігурантами справи стали десять українських військовополонених. Однак до суду дійшли лише дев’ятеро: російські медіа, посилаючись на донецькі телеграм-канали, повідомили, що один підсудний помер у камері через “проблеми зі здоров’ям, спричинені тривалим вживанням наркотиків”.
Особу померлого не розголошували. Із власних джерел МІПЛ відомо, що загиблим був військовослужбовець на псевдо “Маклай”. Свідки, з якими поспілкувалися документатори, заявляють, що напередодні смерті чоловіка викликали на допит, де дуже жорстоко побили. Цю інформацію підтверджують і рідні Святослава Шевченка. Вони також повідомляють про іншого військовослужбовця “Ведмедів”, якого також закатували в полоні. Його позивний — “Псих”.
Так званий суд тривав всього десять днів із 1 до 10 серпня 2022 року. Прокурор вимагав найвищої міри покарання — смертної кари. Однак менш ніж за два місяці Росія приєднала “ДНР” до себе, через що справу перекваліфікували за статтями Кримінального кодексу РФ і передали для повторного розгляду до Південного окружного військового суду в Ростові-на-Дону.
У червні 2023 року ми побачили Святослава в російських новинах. Це було відео з зали суду в Ростові. Тоді з нами зв’язалася його адвоката, повідомила про судовий процес і що Святослава перевели до тюрми у Ростові, — розповідає мама Шевченка
21 червня 2023 року розпочався новий “суд” над “Ведмедями”. Цього разу на лаві підсудних уже сиділо троє осіб, інформацію про решту шістьох не розголошували. На тому засіданні Шевченку, Принцу та Федочуку продовжили перебування під вартою ще на три місяці, наступне засідання мало відбутися на початку серпня.
Від Святослава ми отримуємо листи, не часто, але принаймні знаємо, що з ним усе добре. Був період, коли листування забороняли, і ми нічого не знали, — говорить пані Галина
З відео, які з’являлися у відкритому доступі з залу суду, сім’я Святослава помітила, як він схуд, хоча в листах писав, що почувається добре, що коли хтось хворіє в камері, то він як парамедик намагається допомогти.
27 жовтня 2025 року так званий судовий процес над “Ведмедями” завершився. Святославу Шевченку присудили 23 роки суворого режиму, Андрію Федочуку — 22, а Миколі Принцу — 18. Ще шістьом учасникам процесу, яких, як виявилося, повернули в Україну під час обмінів у період із вересня 2022 по травень 2023 року, заочно присудили від 17 до 28 років ув’язнення.
Святослав Шевченко у скляному боксі в день вироку. Фото: російське медіа
Надія, що згасає
Можливо, для росіян це якісь показові справи, можливо, ці величезні строки — психологічна гра з полоненими і їхніми родинами. Але якщо ні і вони сидітимуть увесь термін? — міркує Галина Шевченко. — Мій син у полоні вже три з половиною роки. Ми, звісно, чекаємо на обмін, але, щиро кажучи, надія потроху згасає.
Публічно розповідаючи історію Святослава, вона сподівається, що в такий спосіб допоможе повернути сина, приверне увагу суспільства і державних органів до тих військових, які довгий час перебувають у полоні.
Якось у листі Святослав написав, що вже ніколи не буде таким, яким був до полону. Написав, що коли повернеться додому, ймовірно, його буде важко впізнати, що хтось від нього відвернеться, — говорить жінка. — Усі ті умови, в яких вони перебувають, морально їх дуже виснажують.
Попри все, сімʼя і побратими Святослава Шевченка, продовжують чекати на його повернення.
Ще новини України: Підлітків з Дніпропетровщини і Черкащини, які відмовилися працювати на ворога, нагородили правоохоронці (фото)
