Вбиті росією. Роман Гармаш був уродженцем Дніпропетровщини. Але жив на Тернопільщині. Працював у будівельній та дорожній галузях в Україні та за кордоном. Любив природу, захоплювався риболовлею. З перших днів повномасштабного вторгнення долучився до війська. Пройшов найгарячіші точки фронту. Любив готувати для побратимів. 17 вересня 2024 року Роман повідомив рідним, що йде на позиції і з ним не буде зв’язку. Пообіцяв зателефонувати за тиждень, але 18 вересня поліг від вогнепально-осколкових поранень. За два дні побратимам вдалося евакуювати його тіло з поля бою….”Ми впізнали Романа за вервичкою та хрестиком, який йому подарувала мама”, – розповіла сестра…
Новини України – НСН під час загальнонаціональної хвилини мовчання щодня публікують матеріали, оприлюднені на платформі пам’яті “Меморіал” агенції “Або”.
Всі ці люди просто хотіли жити на своїй землі.
Вони – не цифри в статистиці.
Ми не маємо права забути.
Вічна і світла пам’ять кожному! Співчуття рідним і близьким.
Вбиті росією: Роман Гармаш
Солдат Роман Гармаш, псевдо Ромашка та Кухар, поліг 18 вересня 2024 року біля села Іванівське на Донеччині внаслідок ворожого артилерійського удару. Захисникові був 41 рік.
Роман народився 18 березня 1983 року у місті Підгородне Дніпропетровської області. Жив у селі Малий Ходачків на Тернопільщині. Після закінчення школи його призвали на строкову службу: спочатку відібрали до президентських військ, а згодом служив і навчався у 113-й військовій школі молодших спеціалістів в Ужгороді, де здобув кваліфікацію кухаря третього розряду. Потім працював у будівельній та дорожній галузях в Україні та за кордоном. Любив природу, захоплювався риболовлею.
З перших днів повномасштабного вторгнення долучився до територіальної оборони, а згодом – до 5 окрема штурмова Київська бригада. Його бойовий шлях пролягав через Краматорськ, Часів Яр, Бахмут, Костянтинівку, Покровськ, Кліщіївку та інші найгарячіші точки фронту. Спочатку служив на командному пункті батальйону зв’язку, а згодом виконував завдання в оперативному підпорядкуванні батальйону розвідки, свідомо обираючи найважчі ділянки роботи.
Рідні називали його Ромашкою, тому він обрав собі це псевдо. Згодом мав ще одне – Кухар, адже любив готувати для побратимів.
«Роман ніколи не падав духом. Постійно турбувався про маму та сестру, запитував про кожного з рідних і радів, коли отримував від них або від друзів посилки. Він дуже любив дітей. Племінниця Діанка завжди передавала йому малюнки та подарувала шеврон зі святим Михаїлом. Він носив його на бронежилеті як оберіг», – розповіла сестра Світлана Гуменна
17 вересня 2024 року Роман повідомив рідним, що йде на позиції і з ним не буде зв’язку. Пообіцяв зателефонувати за тиждень, але 18 вересня поліг від вогнепально-осколкових поранень. За два дні побратимам вдалося евакуювати його тіло з поля бою.
«Ми впізнали Романа за вервичкою та хрестиком, який йому подарувала мама, а також за шрамом на нозі», – розповіла сестра
Поховали Романа у рідному селі.
Посмертно захисника нагородили орденом «За мужність» III ступеня та відзнакою «Меморіальний Хрест» 5-ї окремої штурмової бригади. Також йому надали звання «Почесний громадянин Великобірківської громади» та «Почесний громадянин Тернопільської області».
У нього залишилися мама Марія, дочка Софія, сестра Світлана з сім’єю.
Інші трагічні історії тут: https://nsn.net.ua/tag/memorial/
УВАГА! Допоможіть зберегти пам’ять кожного та кожної, чиє життя обірвалося через війну росії проти України. Заповніть форму з даними про загиблих на сайті Меморіал: «Вбиті росією».
Інші трагічні історії тут: https://nsn.net.ua/tag/memorial/
