Микола Плав’юк увійшов в історію України завдяки події, яка стала символічним містком між двома епохами української державності. 22 серпня 1992 року у стінах Верховної Ради він передав керівництву незалежної України державні клейноди та повноваження Української Народної Республіки в екзилі. Цей акт засвідчив: сучасна Україна є правонаступницею держави, за яку боролися діячі Української революції 1917–1921 років.
Сьогодні ім’я Миколи Плав’юка відоме далеко не всім українцям. Проте саме він став останнім президентом УНР в екзилі та людиною, яка завершила понад сімдесятирічну історію уряду Української Народної Республіки за кордоном.
5 червня виповнюється 100 років від дня народження діяча, який усе життя вірив, що Україна знову стане незалежною.
Чому УНР продовжувала існувати після поразки
Після поразки Української революції та окупації українських земель більшовицькою Росією керівники Української Народної Республіки не склали повноважень. Вони продовжили діяльність за кордоном, створивши Державний центр УНР в екзилі.
Микола Плав’юк, 22 серпня 1992 року. Учасники зібрання вітали Президента УНР в екзилі стоячи
Для багатьох це може звучати несподівано, але протягом десятиліть український уряд фактично продовжував існувати, хоч і без власної території. Його представники нагадували світу про право українців на незалежну державу, підтримували українські громади та зберігали традиції державності.
Саме цю історичну місію через багато років продовжив Микола Плав’юк.
Людина, яка не переставала вірити в незалежність
Майбутній президент УНР в екзилі народився 5 червня 1925 року в селі Русів на Прикарпатті. Його юність припала на складний період Другої світової війни та боротьби українців за власне майбутнє.
Після війни Плав’юк опинився на Заході. Як і тисячі інших українців, він не зміг повернутися на Батьківщину, яка опинилася під владою Радянського Союзу. Проте еміграція не стала для нього відмовою від української справи.
Він активно працював у громадських організаціях, долучився до діяльності української діаспори, був одним із керівників Світового Конгресу Вільних Українців та Організації українських націоналістів.
У той час, коли світ звикав до існування Радянського Союзу, Плав’юк залишався переконаним: Україна неодмінно відновить незалежність.
День, який увійшов в історію
Коли у 1991 році Україна проголосила незалежність, для багатьох представників еміграції це стало здійсненням мрії всього життя.
А вже наступного року відбулася подія, яка має особливе значення для української історії.
22 серпня 1992 року Микола Плав’юк офіційно передав президенту України Леоніду Кравчуку грамоту про припинення діяльності Державного центру УНР в екзилі. Разом із документами були передані державні клейноди та символи влади.
У своїй заяві він наголосив, що незалежна Україна, проголошена у 1991 році, є правонаступницею Української Народної Республіки.
Таким чином було підкреслено безперервність української державницької традиції — від УНР до сучасної України.
Виступ Миколи Плав’юка 22 серпня 1992 року з нагоди передачі повноважень Державного центру УНР в екзилі владі України в Києві
Не політик заради посад
Плав’юк належав до покоління людей, для яких державність не була абстрактним поняттям.
В одному зі своїх інтерв’ю він застерігав українців від пошуку «рятівників» і наголошував, що суспільство має обирати не кумирів, а принципи, програми та цінності.
Він вірив у відповідальність громадян, розвиток демократії та сильні державні інституції. Саме тому після відновлення незалежності продовжив працювати на користь України вже без гучних посад і титулів.
Спадщина Миколи Плав’юка
Історія Миколи Плав’юка — це нагадування про те, що боротьба за незалежність триває не лише на полі бою.
Десятиліттями українська еміграція підтримувала ідею державності тоді, коли самої держави не існувало на політичній карті світу. І саме Плав’юку випала честь завершити цю історичну місію.
Його ім’я не таке відоме, як імена президентів чи воєначальників. Але без людей на кшталт Миколи Плав’юка сучасна Україна не мала б того важливого символічного зв’язку з Українською Народною Республікою.
Саме тому останній президент УНР в екзилі залишається однією з ключових постатей української державницької традиції та людиною, яка допомогла зберегти історичну нитку між поколіннями борців за незалежність.
Вам також буде цікаво: Постать дня: Євген Петрушевич — президент ЗУНР і борець за українську державність
Наш телеграм: https://t.me/nns_news
