Помер відомий український письменник Валерій Шевчук, шістдесятник, лауреат Шевченківської премії, кавалер ордена Ярослава Мудрого
Про смерть письменника повідомила сьогодні його донька Юліана Шевчук, передають «Новини України – НСН»
“Спочивай у мирі, тато! Батько помер в реанімації лікарні “Феофанія”. Останні дні перебував у дуже тяжкому стані”, – написала вона у Фейсбуці
Валерію Шевчуку було 85 років.
Помер відомий український письменник Валерій Шевчук: що про нього відомо
Валерій Шевчук народився 20 серпня 1939 року в Житомирі. Є автором приблизно 500 наукових і публіцистичних статей з питань історії літератури, дослідником і перекладачем сучасною українською мовою творів давньоукраїнської літератури.
Серед його робіт – «Три листки за вікном», «Птахи з невидимого острова», «Око прірви» та ін.
Лауреат Шевченківської премії, кавалер ордена Ярослава Мудрого. Нагороджений медаллю Івана Мазепи.
Він був найяскравішим творцем сучасного українського інтелектуального роману. Авторитетний знавець барокової культури, неймовірно багато зробив для популяризації української спадщини ХVІІ століття, – пише ВВС-Україна
Валерій Шевчук також є автором ґрунтовної популярної біографії Івана Мазепи.
У дитинстві мріяв стати геологом. Але повоєнні злигодні змусили обрати звичайну робітничу професію, яка гарантувала хоча б мінімальні засоби для існування.
Валерій Шевчук попри всі складнощі життя багато читав. Він розповідав, що читання Григорія Сковороди визначило і його професійний вибір, і моральні та світоглядні життєві орієнтири.
“Сковорода – мій перший учитель, від нього я навчився, як морально, психологічно й культурно встояти людині в тяжких умовах тоталітаризму, що людину нівелював і зневажав, а часто й нищив”, – розповідав письменник в інтерв’ю виданню “Друг читача”
У Житомирі, рідному Шевчуковому місті, його підтримав Борис Тен, відомий перекладач Гомера. Вони зустрілися у книгарні, і після дружньої розмови юнак став частим гостем у затишній оселі свого знаменитого земляка.
Великою душевною травмою став для Валерія Шевчука арешт і подальше ув’язнення старшого брата Анатолія.
Вони разом мріяли про літературну кар’єру, майже водночас почали друкуватися. Працюючи в обласній друкарні, Анатолій потай виготовляв лінотипний набір самвидавних текстів та передавав їх Богдану Гориню.
Один із текстів, закопаних на березі Тетерева, знайшли місцеві підлітки й віднесли в КДБ. Ця історія дуже вплинула на переоцінку політичних поглядів молодшого брата.
Дебютувавши на початку шістдесятих, Валерій Шевчук, попри вимоги офіціозної критики, мало писав про сучасність, вивчав архіви, барокову спадщину.
Його одразу ж затаврували як песиміста й формаліста – на ті часи це були серйозні гріхи.
Валерія Шевчука навіть відправили на “перевиховання” у радянську армію. Причому служити довелося у негостинному Заполяр’ї. На далекій Півночі жилося дуже нелегко, проте й звідти він привіз чудові оповідання.
“Ілля Турчиновський” став першою частиною одного з кращих Шевчукових романів “Три листки за вікном”. Продовженням була історія “Петра утеклого”, одного з нащадків Турчиновського. Написана вона була “за судовими актами ХVІІІ століття”.
А в романі “Дім на горі” автор увів “оповідання, написані козопасом Іваном Шевчуком і приладжені до літературного вжитку його правнуком у перших”.
Валерій Шевчук дуже любив образ птаха як символу свободи, як нагадування про можливість втечі. Алюзія ця, звичайно ж, сковородинська. Григорій Сковорода, як і барокова культура загалом, для Шевчука стали джерелами постійного натхнення. Він перекладав барокові тексти сучасною українською мовою, упорядковував популярні антології. Писав белетризовані біографії, даючи нам змогу пізнати той захопливий світ.
А ще він казав, що не любить публічності, тому його рідко коли можна було побачити на публічних заходах.
Натомість, Валерій Шевчук вів історико-суспільні програми “Козацька держава”, “Київ, культурний і державний”, “Загадки і таємниці української літератури” на Українському радіо.
Коли йому було 80, наприкінці 2019 року, вийшла друком друга книжка “Козацька держава як ідея в системі суспільно-політичного мислення XVI-XVIII століть”. У ній – понад тисяча сторінок про Богдана Хмельницького, Пилипа Орлика, Івана Скоропадського, Павла Полуботка.
Донька письменника, Юліана Шевчук, розповідала, що батько “часто тікав від світу”, жив “у власноруч вигаданому ефемерному світі десь з минулого століття”.
“За радянських часів були політичні переслідування та табу на друк творів. Вже після Незалежності його твори почали друкувати, стали запрошувати на всілякі заходи і імпрези, але він не пішов, як багато письменників, у політику й фактично втік від світу і живе нині самітником під Києвом”, – писала вона у 2023 році
Одна з Шевчукових книжок мала прикметну назву “Дорога в тисячу років”. Дорога, яка торувалася на нашій землі, дорога, якою пройшли наші пращури, залишивши свій досвід, свої уявлення про світ і людське призначення. Він і почувався одним із подорожніх, мандрівників, котрі шукають мудрості. Горизонти втікають, але в прагненні до них відкриваються нові й нові обшири.
Валерій Шевчук відкрив своїм читачам захопливі нові світи.
