Левко Лук’яненко понад місяць чекав розстрілу в камері смертників. Радянська влада вважала його одним із найнебезпечніших ворогів СРСР, а КДБ переслідував його майже три десятиліття. Та саме рукою цієї людини у 1991 році був написаний проєкт Акта проголошення незалежності України. 7 липня ми згадуємо Левка Лук’яненка — політика, дисидента, правозахисника і Героя України, який усе життя присвятив боротьбі за свободу своєї держави.
Левко Лук’яненко віддав Україні майже 27 років свободи
Левко Лук’яненко
У травні 1961 року Львівський обласний суд засудив Левка Лук’яненка до смертної кари за спробу створити Українську робітничо-селянську спілку — підпільну політичну організацію, яка виступала за незалежність України. Він провів 72 доби в камері смертників, щодня очікуючи виконання вироку. Згодом розстріл замінили на 15 років ув’язнення.
Та навіть після звільнення він не відмовився від своїх переконань. Вступив до Української Гельсінської групи, чудово розуміючи, що це означає новий арешт. Так і сталося: вдруге його засудили до десяти років таборів особливого режиму та п’яти років заслання. Загалом за боротьбу за незалежність України Левко Лук’яненко провів у тюрмах, таборах і засланні майже 27 років.
Фото з кримінальної справи. З фондів Галузевого державного архіву СБУ
«Він навіть не думав просити помилування»
Дисидентка Раїса Руденко згадувала, що після першого звільнення Лук’яненко ще не встиг оговтатися від багаторічного ув’язнення, але, почувши про створення Української Гельсінської групи, вже за кілька хвилин погодився приєднатися.
Вона дивувалася його внутрішній силі: людина, яка щойно пережила смертний вирок, роки таборів і заслання, добровільно знову ставала на шлях, який майже гарантовано вів до нового арешту. Для Лук’яненка не існувало компромісу із совістю. За словами Руденко, він навіть не розумів, як можна просити помилування чи зрікатися власних переконань. Для нього це було неможливо.
Лук’яненко після виходу з концтабору
Левко Лук’яненко написав документ, який змінив історію України
24 серпня 1991 року Верховна Рада ухвалила Акт проголошення незалежності України. Саме Левко Лук’яненко написав його проєкт.
У цьому був глибокий символізм. Людина, яку радянська система хотіла стратити за прагнення незалежності, власноруч написала документ, що юридично завершив існування радянської України та відкрив шлях до незалежної держави.
Його дружина Надія Лук’яненко зберігала вдома чернетки, рукописи та документи тих історичних днів. Вона згадувала, що чоловік усе життя називав свою боротьбу «постбандерівською» і вірив: імперія рано чи пізно впаде.
Лук’яненко зачитує Акт проголошення незалежності України, 24 серпня 1991 року
Простий дідусь для онуків і великий авторитет для друзів
Для онуки Ганни Лук’яненко був не політичним діячем, а просто дідусем. Вона згадувала, як сиділа під його письмовим столом, поки він працював над книгами, а ввечері вся родина співала українських козацьких пісень.
Він любив город, море, сімейні прогулянки і завжди знаходив час поговорити з молоддю.
Найчастіше онука згадує його слова:
«Я все життя боровся, щоб Україна була незалежною, а тепер борюся за те, щоб наша влада стала українською».
За її словами, дідусь мав безмежну любов до України, яку відчували всі, хто був поруч.
Скромність була його стилем життя
Левко Лук’яненко – депутат українського парламенту
Попри звання Героя України та світове визнання, Левко Лук’яненко жив дуже просто.
Голова села Хотів Микола Безпечний згадував, що він ходив без охорони, не вимагав жодних привілеїв і навіть відмовлявся встановлювати додаткове освітлення біля свого будинку.
«Ніч має бути ніччю», — відповідав він.
Будинок у Хотові став місцем зустрічей політиків, письменників, громадських діячів і молоді. Саме там Лук’яненко написав десятки книжок, працював над статтями, приймав гостей і обговорював майбутнє України. Після його смерті оселя фактично перетворилася на домашній музей.
Він до останнього працював для України
Левко Лук’яненко – депутат українського парламенту
Онук Захар згадував, що дідусь майже ніколи не розлучався із сорочкою, ручкою та маленьким клаптиком паперу, куди постійно записував нові думки.
Навіть у поважному віці він доглядав сад, рахував яблука, обрізав дерева, намагався робити домашнє вино і багато працював.
Рідні говорили, що він здавався безсмертним.
Жодної затяжної хвороби не було. До останніх днів він зустрічався з людьми, писав, аналізував події й говорив про необхідність захищати Україну.
Ще у 2014 році Левко Лук’яненко попереджав, що Росія веде війну проти України і остаточно перемогти не зможе. Він також наполягав, що незалежна держава має будуватися «не на ненависті, а на любові» — ці слова стали його життєвим принципом.
евко Лук’яненко 24 серпня 1991 року після проголошення Акта про державну незалежність України
Людина, яка дочекалася здійснення своєї мрії
7 липня 2018 року Левко Лук’яненко пішов із життя.
Він залишив після себе не лише десятки книжок, політичних праць і спогадів, а й головний документ сучасної української історії — Акт проголошення незалежності України.
Його життя стало прикладом того, як одна людина може витримати смертний вирок, десятиліття таборів, переслідування спецслужб і водночас не втратити віри у свою країну. Саме тому ім’я Левка Лук’яненка сьогодні залишається символом незламності, а його історія — нагадуванням, що свобода ніколи не дістається без боротьби.
Вам також буде цікаво: Постать дня. Богдан Ігор Антонич. Поет, який пережив власну смерть і став голосом поколінь
Наш Telegram: https://t.me/nns_news
