16 червня минають роковини смерті Михайла Сороки — діяча ОУН, політичного в’язня, організатора табірного підпілля та одного з моральних лідерів Кенгірського повстання. Його життя стало прикладом неймовірної стійкості: із 60 прожитих років 34 він провів у тюрмах і таборах, але так і не зрікся своїх переконань.
Сьогодні ім’я Михайла Сороки відоме значно менше, ніж імена Степана Бандери чи Романа Шухевича. Водночас сучасники називали його людиною, яка навіть у найстрашніших умовах вміла залишатися вільною.
Сирота з Тернопільщини
Фасад будівлі Тернопільської української гімназії
Михайло Сорока народився 27 березня 1911 року в селі Великі Гнилиці на Тернопільщині. Ще до його народження помер батько, тому хлопця виховували дідусь і бабуся.
У спогадах Сорока згадував своє дитинство з теплом і гумором. Бабуся жартувала, що краще було б народитися дівчинкою, бо з хлопцем забагато клопоту. А клопоту справді вистачало — майбутній підпільник змалку був допитливим і непосидючим.
Навчався у Тернопільській українській гімназії, де захопився математикою, спортом та громадською діяльністю. Саме там почалося його формування як свідомого українця.
Михайло Сорока
Пластун, спортсмен і майбутній архітектор
У юності Сорока вступив до «Пласту» та спортивного товариства «Хортиця». Згодом продовжив навчання у Чехословаччині, де закінчив українську гімназію поблизу Праги, а потім вступив до Празького політехнічного інституту на факультет архітектури.
У Празі він опинився в середовищі української еміграції. Спілкувався з митцями, займався спортом, співав у хорі та долучився до українського націоналістичного руху.
Саме тоді молодий студент почав перевозити в Галичину заборонену українську літературу, надруковану за кордоном.
Роберт Лісовський у формі спортивного товариства “Пласт”. Чехословаччина, 1934 рік
Любов у тюремній каплиці
Однією з найдраматичніших сторінок життя Сороки стала історія кохання з Катериною Зарицькою.
Вони знали одне одного ще з гімназійних років, але по-справжньому зблизилися у польській в’язниці. Обоє були політичними в’язнями, обоє відбували покарання за зв’язки з українським визвольним рухом.
Листи між ними передавав священник тюремної каплиці.
Після звільнення Михайло пішки пройшов сотні кілометрів через охоплену війною територію, щоб дістатися Львова і побачити Катерину.
5 листопада 1939 року вони одружилися у Соборі Святого Юра.
Катерина Зарицька, 1930 рік
Арешт, який тривав усе життя
Щастя молодого подружжя тривало лише кілька місяців.
У березні 1940 року радянські спецслужби заарештували Катерину Зарицьку. Михайло спробував захистити дружину і теж опинився за ґратами.
Його засудили до восьми років таборів як «активного діяча ОУН».
З того часу почалася багаторічна епопея тюрем, етапів і заслань, яка фактично тривала до самої смерті.
Михайло Сорока під час ув’язнення у таборах ГУЛАГу
Михайло Сорока і підпільна ОУН у ГУЛАГу
Більшість людей у таборах намагалися просто вижити.
Сорока робив більше.
У Воркуті він створив підпільну організацію «ОУН-Північ», яка об’єднувала українських політичних в’язнів. Мережа діяла настільки професійно, що радянським спецслужбам так і не вдалося повністю її викрити.
Історики називають його одним із найталановитіших організаторів українського підпілля.
Навіть перебуваючи за тисячі кілометрів від України, він підтримував зв’язок із визвольним рухом та передавав інформацію про ситуацію в таборах.
Михайло Сорока серед друзів сидить у другому ряду четвертий зліва. Третій зліва біля М.Сороки адвокат С.Бандери Володимир Горбовий. Тайшет, Іркутська область Росії
Засуджений до смерті
У 1949 році Сороку знову заарештували.
Під час нового процесу його звинуватили у державній зраді, шпигунстві, підготовці повстання та керівництві підпіллям.
Спочатку суд виніс смертний вирок.
На суді Михайло заявив:
«Ми вирішили вмерти стоячи, а не лежачи».
Згодом страту замінили 25 роками ув’язнення.
Але навіть це не зламало його волі.
Табірний вечір Тараса Шевченка у 1956 році в Сибіру
Один із лідерів Кенгірського повстання
У 1954 році Сорока опинився у казахстанському таборі Степлаг.
Саме там вибухнуло знамените Кенгірське повстання — один із наймасовіших бунтів політв’язнів в історії СРСР.
Михайло Сорока став одним із його моральних та організаційних лідерів.
В’язні створили систему самоврядування, організували культурне життя, богослужіння та переговори з владою.
Хоча повстання було придушене танками, воно стало символом незламності людей, які відмовилися жити на колінах.
Михайло Сорока з друзями під час ув’язнення в таборі Іркутської області
Людина, яка не дала таборам перемогти
Співкамерники згадували, що біля Сороки життя змінювалося.
Він організовував хори, літературні вечори, спортивні заняття та молебні.
У табірних бараках він створював атмосферу, яка нагадувала людям про те, ким вони є.
Навіть після десятиліть неволі він не втратив віри, людяності та внутрішньої свободи.
Катерина Зарицька з сином Богданом
Відмова, яка коштувала свободи
На початку 1960-х років КДБ спробував зламати Сороку.
Його привозили до Львова, показували рідне місто, організовували зустрічі із сином та родичами.
Спецслужби обіцяли повернення додому в обмін на відмову від політичних переконань.
Для цього його навіть видавали за професора архітектури з Канади.
Але Сорока відмовився.
Після цього його знову відправили до табору.
Михайло Сорока з сином Богданом. Львів, 1948 рік
Останній шлях додому
16 червня 1971 року під час прогулянки в таборі Михайло Сорока пережив другий інфаркт і помер.
Йому було 60 років.
Рідним довго не повідомляли про смерть, а місце поховання приховали.
Лише після відновлення незалежності України прах Михайла Сороки перепоховали на Личаківському кладовищі у Львові поруч із дружиною Катериною Зарицькою.
Подружжя, яке більшу частину життя провело в тюрмах і таборах, возз’єдналося лише після смерті.
Михайло Сорока з сином Богданом. Львів, 1949 рік
Людина, яку не змогла перемогти система
Історія Михайла Сороки — це історія людини, яка пережила польські тюрми, радянський ГУЛАГ, смертний вирок, десятки років заслання і постійний тиск спецслужб.
Він не командував арміями і не очолював державу.
Але його сила була в іншому — у здатності залишатися вільним навіть тоді, коли свободу забирали силою.
Саме тому Михайло Сорока сьогодні залишається однією з найяскравіших постатей українського руху опору ХХ століття.
Українки-політув’язнені після виходу з таборів. Зліва направо: Катерина Зарицька, Надія Світлична, Дарія Гусяк. Березень 1978 р.
Вам також буде цікаво: Постать дня. Іван Миколайчук: актор, якому аплодував світ, а радянська влада боялася його таланту
