Коли в Полтавському міському театрі зал завмер, він заспівав шевченківське: «Ой, Дніпре мій, Дніпре широкий…». Потім пролунали слова про козацьку славу й українську булаву. Для більшовицьких комісарів цього було достатньо. Один із них підвівся і, не приховуючи люті, кинув наказ: «Эту петлюровскую сволочь нужно немедленно арестовать!»
Глядачі ще не знали, що бачать Олелька Островського востаннє. Уже за кілька днів українського письменника, режисера, актора і старшину Армії Української Народної Республіки розстріляють без суду. Його книги заборонятимуть, ім’я викреслять із літератури майже на сім десятиліть, а більшість творів вважатимуть утраченими.
26 червня у рубриці «Постать дня» згадуємо Олелька Островського – людину, яка вірила, що театр і книга можуть виховати народ не гірше, ніж армія, а історія України повинна належати самим українцям.
Від золотоніської гімназії до українського визвольного руху
Олександр Островський, більше знаний під літературним і сценічним ім’ям Олелько Островський, народився 26 червня 1887 року в Золотоноші у родині з козацьким корінням. Його батько був повітовим урядовцем, а вдома панувала атмосфера поваги до української історії та освіти.
Ще юнаком він захопився театром, літературою і громадською діяльністю. Особливий вплив на нього справила брошура Миколи Міхновського «Самостійна Україна». Саме після знайомства з нею молодий Островський остаточно переконався: Україна повинна бути незалежною державою.
Він вступив до Революційної української партії, а згодом – до Української соціал-демократичної робітничої партії. Уже тоді друкував свої оповідання у газетах «Громадська думка» та «Рада», а його твори вирізнялися любов’ю до української історії, козацьких традицій і боротьби за свободу.
Олександр (Олелько) Островський
Театр став його другою зброєю
Після революційних подій 1905 року царська влада почала переслідувати українських активістів. Рятуючись від арешту, Олелько Островський виїхав до Галичини, де працював у театрі Коломиї. Саме там він зустрів свою майбутню дружину Анну, яка теж була актрисою.
Український театр у ті роки був не лише мистецтвом. Він залишався чи не єдиним місцем, де відкрито звучала українська мова, ставили п’єси про власну історію та формувалася національна свідомість. Островський швидко став не лише актором, а й режисером, а його знайомствами були такі корифеї сцени, як Панас Саксаганський, Микола Садовський і Марія Заньковецька.
“Руйнування Чортомлицької Січі”
Він писав історію, яка надихала братися за зброю
Повернувшись до Золотоноші у 1912 році, Олелько Островський повністю занурився у літературну працю. Особливе місце у його творчості займала історична тематика.
Саме тоді побачили світ його повісті й романи «Берестечко», «Жовті Води», «Полтава», «Руйнування Батурина», «Великий гетьман», «Шибеницею і палями», а також драматичні твори про Івана Мазепу та українське козацтво.
Для нього Мазепа був не зрадником, як десятиліттями переконувала російська історіографія, а державником, який намагався врятувати Україну. Саме такий погляд на минуле зробив книжки Островського популярними серед молоді.
Дослідники згодом писали, що саме його твори разом із книгами Адріана Кащенка виховали покоління юнаків, які пішли боротися за Українську Народну Республіку.
Олелько і Анна з донькою Галиною
Старшина Армії УНР і командир Золотоніського куреня
Лютнева революція 1917 року застала Олелька Островського на Кавказькому фронті. Він прагнув будь-що повернутися до України і навіть писав друзям, що, якщо не отримає дозволу, готовий дезертирувати.
На початку 1918 року він повернувся до рідної Золотоноші, де панував хаос. Після більшовицького наступу місто залишилося майже без влади та без захисту.
Місцеві жителі створили загін самооборони, який отримав назву Золотоніський стрілецький курінь, а командиром обрали саме Островського. Під його керівництвом українські добровольці вигнали із Золотоноші більшовицький загін і відновили владу Центральної Ради.
Саме тоді він заснував власне видавництво «Вільна думка», де друкував українські книжки, які стали справжньою зброєю у боротьбі за національну свідомість.
Постріл, після якого настала тиша
У 1919 році Олелько Островський працював режисером і актором Полтавського театру. Але більшовицька влада вже розпочала масштабний терор проти української інтелігенції.
Островський Олелько
Під час концерту він виконав пісню на слова Тараса Шевченка. Для чекістів цього вистачило.
Його заарештували просто після виступу. Попри звернення Володимира Короленка до радянської влади із закликом припинити беззаконня, письменника не врятували. За різними даними, Олелька Островського розстріляли або того ж дня, або через кілька днів після арешту. Місце його поховання достеменно невідоме.
Так Україна втратила письменника, режисера, актора і військового, якому було лише 31 рік.
Людина, яку намагалися стерти з української пам’яті
Після встановлення радянської влади ім’я Олелька Островського майже зникло з української культури. Його книги вилучали з бібліотек, не перевидавали, а багато рукописів були втрачені. Лише після відновлення незалежності України дослідники почали повертати його спадщину читачам.
Завдяки багаторічній праці літературознавця Василя Яременка у 2009 році побачив світ тритомник творів письменника, а його п’єси знову почали ставити українські театри.
Сьогодні ім’я Олелька Островського повертається в історію не лише як талановитого митця. Він був людиною, яка однаково щиро вірила у силу книги, театру і зброї. Він писав про героїв минулого, щоб виховати героїв майбутнього. І хоча більшовики змогли обірвати його життя, вони не змогли знищити головного — пам’яті про українця, який присвятив себе боротьбі за власну державу.
Титульна сторінка розстрільної справи Олелька
Вам також буде цікаво: Постать дня: Іван Крип’якевич. Історик, який не дозволив відібрати в українців їхнє минуле
Наш Telegram: https://t.me/nns_news
