Коли у 1914 році Європу охопила Перша світова війна, жінкам відводили роль медсестер або волонтерок. Вважалося, що командувати військом, воювати на передовій і носити офіцерські погони можуть лише чоловіки. Українка Олена Степанів довела всьому світові, що це не так.
Вона стала першою жінкою, яку офіційно прийняли на військову службу в офіцерському званні. Про неї писали європейські та російські газети, її портрети друкували на листівках, а ім’я стало легендою ще за життя. Та найважчі випробування чекали попереду — російський полон, війна за українську державність і радянські табори.
Олена Степанів ще студенткою вирішила боротися за Україну
Олена Степанів народилася 7 грудня 1892 року в сім’ї священника у селі Вишнівчик на Львівщині. Навчалася у Львові, студіювала історію, географію, філософію, славістику та етнографію. Вона належала до покоління молодих українців, які вірили, що майбутнє країни потрібно виборювати власними силами.
Ще до війни Олена активно займалася громадською діяльністю, входила до товариства «Сокіл», популяризувала фізичну підготовку й закликала жінок брати участь не лише в культурному, а й у політичному та військовому житті. Саме тоді вона познайомилася з Романом Дашкевичем, майбутнім полковником Армії УНР, який став її чоловіком і соратником.
Олена Степанів
Вона стала першою жінкою-офіцером у світі
Із початком Першої світової війни Олена добровільно вступила до лав Українських січових стрільців. Спочатку командування не хотіло бачити жінок на фронті. Існує навіть історія, що її намагалися висадити з поїзда, який вирушав на передову. Але Степанів не відмовилася від свого рішення.
Вона воювала нарівні з чоловіками, брала участь у боях, а під час битви на горі Маківка проявила таку мужність, що була нагороджена медаллю «За хоробрість» — однією з найвищих військових нагород Австро-Угорщини. Саме тоді Олені Степанів присвоїли офіцерське звання хорунжої. Так вона стала першою жінкою у світі, яку офіційно зарахували на військову службу в офіцерському ранзі.
Її популярність стрімко зростала. Про українку писали газети різних країн, її фотографії друкували на листівках, а сама постать стала символом незламності українського війська.
Олена Степанів
Російський полон зробив її відомою на всю імперію
У травні 1915 року під час боїв на Болехівщині Олена Степанів потрапила в російський полон. Наступні два роки вона провела в Ташкенті.
Саме тоді російські газети писали про «панночку-офіцера», дивуючись, що молода українка добровільно пішла воювати проти Російської імперії заради незалежності свого народу. Один із журналістів описував її як «гарну жіночу постать» із твердими переконаннями щодо права України бути самостійною державою.
Полон не зламав її. Після революційних подій 1917 року вона повернулася додому і знову стала до боротьби.
Олена Степанів
Воювала за ЗУНР, стала докторкою наук і викладала у Львові
Після повернення з полону Олена Степанів брала участь у Листопадовому чині 1918 року, коли українці перебрали владу у Львові та проголосили Західноукраїнську Народну Республіку. Згодом служила в Українській Галицькій Армії та працювала у структурах зовнішньополітичної служби ЗУНР і УНР.
У 1919 році вона виїхала до Відня, де захистила докторську дисертацію й отримала ступінь доктора філософії. Повернувшись до Львова, викладала у гімназії, читала лекції в Українському таємному університеті, займалася науковою діяльністю, співпрацювала з Науковим товариством імені Шевченка, «Пластом» та «Рідною школою».
Здавалося, війна залишилася позаду, але попереду чекали нові переслідування.
Олена Степанів
Радянська влада відправила легендарну офіцерку до Мордовських таборів
Після Другої світової війни багато українських діячів залишили батьківщину. Олені Степанів також пропонували еміграцію, але вона відповіла коротко: «Я залишаюся зі своїм народом».
Саме це рішення стало для неї доленосним.
30 грудня 1949 року радянські спецслужби заарештували Олену Степанів. Її звинуватили у «зраді Батьківщини», зберіганні націоналістичної літератури, контактах із підпіллям та антирадянській діяльності. Прокурор вимагав 25 років ув’язнення.
Олена не визнала жодного звинувачення.
Суд засудив її до десяти років таборів особливого режиму. У Мордовії тяжка фізична праця серйозно підірвала її здоров’я. Вона стала інвалідом, але навіть у таборі продовжувала працювати й підтримувала листування із сином Ярославом Дашкевичем, який також зазнав радянських репресій.
Вона повернулася додому без майна, але не без честі
Після звільнення у 1956 році Олена Степанів повернулася до Львова. Виявилося, що будинок конфісковано, усе майно втрачено, а жити довелося в маленькій кімнаті на околиці міста.
Попри це вона не втратила людської гідності, продовжувала працювати, займалася наукою й залишалася моральним авторитетом для багатьох українців.
11 липня 1963 року Олена Степанів померла. Її поховали на Личаківському цвинтарі у Львові.
Спадщина Олени Степанів
Сьогодні ім’я Олени Степанів носять вулиці українських міст, школи та громадські відзнаки. Вона стала символом української жінки, яка не погодилася на роль стороннього спостерігача й довела, що любов до Батьківщини не має статі.
Її життя — це історія людини, яка пройшла фронт, російський полон, боротьбу за незалежність України, радянські табори та репресії, але так і не зреклася своїх переконань. Саме тому Олена Степанів назавжди залишилася однією з найяскравіших постатей української історії.
Вам також буде цікаво: Постать дня: Йосип Гладкий — останній кошовий Задунайської Січі, якого одні називали героєм, а інші зрадником
Наш Telegram: https://t.me/nns_news
