Увечері 28 червня 1919 року біля невеликої залізничної станції Балин на Поділлі пролунали постріли. Так завершилося життя одного з найвідоміших українських полководців часів Української Народної Республіки. Йому було лише 36 років. Людину, яка ще зовсім недавно блискавично звільнила Крим від більшовиків і стала символом української армії, розстріляли не вороги, а власні військові за вироком польового суду.
Минуть десятиліття, перш ніж навколо цього вироку почнуться гарячі суперечки. Для одних Петро Болбочан стане героєм, якого знищили політичні інтриги. Для інших — честолюбним командиром, що поставив особисті амбіції вище дисципліни. Та незалежно від оцінок його ім’я назавжди залишилося в історії боротьби України за незалежність.
Петро Болбочан ще молодим офіцером вирізнявся серед інших
Обкладинка книжки спогадів Бориса Монкевича «Похід Болбочана на Крим». На фотографії, яка ліворуч, Петро Болбочан зі своєю дружиною
Майбутній полковник народився 1883 року на Буковині в родині священника. Військову освіту здобув ще в Російській імперії, служив кадровим офіцером, а після революційних подій 1917 року одним із перших перейшов на службу українській державі.
Сучасники згадували його як людину надзвичайно вимогливу до себе й підлеглих. Він любив порядок, бездоганний вигляд військових, дисципліну та професійний вишкіл. Болбочан був переконаний, що армія не може існувати лише на ентузіазмі. Вона повинна бути добре навченою, організованою і підготовленою до бою.
Саме ця риса зробила його одним із найкращих організаторів українського війська.
Кримський похід, який увійшов в історію
Командир Запорізької дивізії Олександр Натієв (в центрі) та полковник Петро Болбочан. Весна 1918 року
Навесні 1918 року Болбочан очолив Кримську групу Армії УНР. Саме тоді він здійснив операцію, яку історики й сьогодні називають однією з найуспішніших в історії українського війська XX століття.
Його частини стрімким маршем прорвалися через Перекоп, випередили більшовиків і вже 24 квітня увійшли до Сімферополя. Фактично українські війська першими встановили контроль над столицею Криму.
Саме за цю операцію Петра Болбочана нині найчастіше називають визволителем Криму. Недарма у незалежній Україні йому встановлюють пам’ятники, а його ім’я дедалі частіше звучить у контексті сучасної боротьби за український півострів.
Чому успішний командир почав втрачати підтримку
Головний отаман армії та флоту УНР Симон Петлюра (праворуч) та командувач 2-ї польської армії генерал Антоній Листовський під час війни з більшовицькою Росією. Бердичів, 1920 рік
Однак військовий талант не завжди означає політичний хист. Уже наприкінці 1918-го й особливо на початку 1919 року ситуація кардинально змінилася.
Під командуванням Болбочана українські війська відступали з Лівобережної України. Сам він пояснював це браком навчених солдатів, відсутністю резервів, слабкою координацією між урядом і фронтом та загальним хаосом у війську.
Частина істориків погоджується, що об’єктивні причини були справді серйозними. Проте інші звертають увагу й на прорахунки самого полковника. Болбочан часто вимагав часу на підготовку війська, тоді як війна не залишала часу на тривалий вишкіл. Він дедалі частіше вступав у конфлікти з військовим і політичним керівництвом УНР.
Політичні інтриги чи особиста помилка
Український військовий діяч, полковник Армії УНР Петро Болбочан (1883–1919)
Навесні 1919 року навколо полковника почали гуртуватися офіцери, які прагнули повернути його на чолі Запорізького корпусу. Саме ця історія стала початком трагедії.
Керівництво УНР розцінило його повернення до війська як спробу незаконно перебрати командування. Болбочана заарештували. Військово-польовий суд визнав його винним у порушенні військової дисципліни та участі у змові.
Чимало сучасних дослідників вважають, що він радше став жертвою складних політичних інтриг усередині українського керівництва, ніж свідомим організатором державного перевороту. Водночас існують історики, які переконані, що Болбочан надто недооцінив наслідки своїх дій і дозволив використати себе в боротьбі різних політичних сил.
Саме тому його історія досі залишається предметом дискусій.
Постать Петра Болбочана і сьогодні викликає суперечки
28 червня 1919 року смертний вирок виконали. Так Українська Народна Республіка втратила одного зі своїх найвідоміших командирів.
Пам’ятник полковнику армії Української Народної Республіки Петру Болбочану (1883–1919) у день відкриття. Київ, 4 жовтня 2020 року
Сьогодні постать Болбочана вже не сприймають однозначно. Його не ідеалізують, але й не забувають. Його військовий талант визнають навіть ті дослідники, які критично оцінюють окремі рішення полковника. А його Кримський похід і нині залишається прикладом того, наскільки сміливо й професійно могли діяти українські військові понад сто років тому.
Мабуть, саме в цьому і полягає головний урок життя Петра Болбочана. Історію творять не бездоганні люди. Її творять особистості зі своїми сильними сторонами, помилками, амбіціями та драмами. Але якщо через століття їхні вчинки продовжують викликати дискусії й надихати нові покоління, значить, вони справді залишили помітний слід у долі своєї країни.
Основою для цієї статті стали надані вами історичні матеріали, зокрема інтерв’ю з історикинею Валентиною Піскун та інші джерела про постать Петра Болбочана.
Вам також буде цікаво: Постать дня. Іван Чмола — людина, яка створювала українське військо ще тоді, коли більшість у нього не вірила
Наш Telegram: https://t.me/nns_news
