Меморіал: вбиті росією. Захисник Павло Панфілов, 27 років, Донеччина, лютий

Новини України – НСН під час загальнонаціональної хвилини мовчання щодня публікують матеріали, оприлюднені на платформі пам’яті “Меморіал” агенції “Або”.

Всі ці люди просто хотіли жити на своїй землі.
Вони – не цифри в статистиці.
Ми не маємо права забути.
Вічна і світла пам’ять кожному! Співчуття рідним і близьким.

Вбиті росією: Павло Панфілов

Павло Панфілов

27-річний захисник Павло Панфілов на псевдо Вікінг поліг 23 лютого 2023 року біля Бахмута на Донеччині. Під час бойового завдання він зазнав поранення й повертався до Краматорська. У цей час у машину українських оборонців влучив ворожий дрон.

Павло народився 27 грудня 1995 року в місті Радивилів у Рівненській області, жив в Івано-Франківську. Навчався в місцевій школі № 12. З дитинства захоплювався футболом. У складі клубу «Прикарпаття» їздив на міжнародні турніри, брав участь у світовому чемпіонаті серед юніорів, де його визнали найкращим воротарем.

Згодом продовжив навчання у природничо-математичному ліцеї. Паралельно відвідував тренування з єдиноборств. У 2011 році його, як одного з найкращих спортсменів, запросили до Школи олімпійського резерву в Києві (дзюдо). Потім він вступив на факультет фізичного виховання Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Павло наполегливо працював над собою й досягав високих результатів. Був багаторазовим чемпіоном України з різних видів єдиноборств, двічі – чемпіоном світу з карате. Його визнавали «Кращим спортсменом» Івано-Франківська, а пізніше й «Кращим тренером» міста.

«Паша з дитинства був слухняним, старанно навчався, завжди відзначався чуйністю. Дуже любив мене, тепло ставився до сестри й завжди поважав батька. Усередині в нього була сила та рішучість, прагнення досягати. У всьому покладався на власні зусилля», – написала мати Вікторія

Коли у 2014 році почалася російсько-українська війна, Павло підписав контракт. Три роки служив у військовій частині в Івано-Франківську. Водночас продовжував навчання й здобув диплом бакалавра. Мріяв про власну справу й невдовзі відкрив пральню. Однак через пандемію COVID-19 бізнес довелося закрити. Згодом захопився кіньми та горами – особливо йому подобалися Шпиці. Він придбав землю в селі Підлужжя, а друзі подарували йому коня Прованса.

На початку повномасштабного вторгнення Павло добровільно вступив до лав територіальної оборони Києва разом із друзями-спортсменами, а згодом приєднався до Сил спеціальних операцій. Обіймав посаду командира відділення, захищав Київщину та Харківщину. Під час визволення Ізюма першим підняв український прапор над міськрадою деокупованого міста. Згодом наполіг, щоб його відправили боронити Бахмут, де воював з 26 січня 2023 року.

«Родина та Україна завжди були для нього понад усе. Коли почалася повномасштабна війна, я пропонувала виїхати за кордон, але він рішуче відмовився. Паша дуже любив Батьківщину. Востаннє бачила його 5 грудня 2022 року. Він прожив коротке, але надзвичайно насичене життя, сповнене любові, сили, відваги й відданості. Для мене він завжди залишатиметься найкращим сином і справжнім Героєм», – сказала мати

Павла Панфілова нагородили нагрудними знаками «За сприяння обороні Києва», «За службу та звитягу» ІІІ ступеня, «Золотий Хрест», медаллю «За оборону Харківщини», відзнакою ССО України, почесною відзнакою командира в/ч А4804 та орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Поховали захисника на Алеї Героїв у селі Чукалівка біля Івано-Франківська.

У нього залишилися батьки та сестра.

УВАГА! Допоможіть зберегти пам’ять кожного та кожної, чиє життя обірвалося через війну росії проти України. Заповніть форму з даними про загиблих на сайті Меморіал: «Вбиті росією».

Інші трагічні історії тут: https://nsn.net.ua/tag/memorial/